Біблеїстика

Біблеїстика (від грец. biblion — книга) — одна зі спеціальних галузей науки на стику історії та філології, що досліджує Біблію — зібрання різних за часом створення книг, які належать до найвидатніших пам'яток культури.

Біблія справляє величезний вплив на культурний та моральноетичний розвиток людства, що визначає її особливе місце в історії людської цивілізації.

Центром світової біблеїстики є наукові установи Ізраїлю та США. У Росії школа біблеїстики почала складатися в XIX ст., її репрезентували дві групи вчених — світська (Д. Хвольсон, А. Гаркаві, П. Коковцев та ін.) і духовна (протоієрей Г. Павський, архімандрит Макарій (Глухарев)). З початком гонінь на церкву за радянської влади умови для праці різко погіршилися. Після виходу у світ в 2-0х pp. кількох праць з біблеїстики наукова робота в цьому напрямі майже припинилася, хоча деякі відомі фахівці (П. Коковцев, А. Борисов, К. Старкова, 1. Дьяконов) продовжували дослідження.

В Україні за радянських часів проблемами біблеїстики дослідники не займалися: велику роботу в цій галузі здійснили вчені української діаспори. Останнього часу інтерес українських науковців до проблем біблеїстики значно зріс, про що свідчить вихід кількох праць із цієї проблематики. Чернівецьким університетом ім. Ю. Федьковича у 2000 р. започатковано серію книжок «Біблія і культура» (Чернівці, Вип. 1, 2000), невідкладним завданням учених є створення власної школи біблеїстів. Основним підсумком розвитку біблеїстики є ґрунтовне дослідження Біблії, яка поділяється на дві частини — Старий (Ветхий) і Новий Заповіти.

Більша частина Старого Заповіту написана давньоєврейською мовою, окремі фрагменти — арамейською; Новий Заповіт — грецькою мовою. Біблія становить віросповідну основу християнської та іудейської релігій. Відповідно до цього більшість книг Біблії церквою канонізовано.

Біблія — одна з найдавніших писемних пам'яток людства. Тексти Старого Заповіту, створеного ще в дохристиянські часи, належать до XIII—XII ст. до н. е. Новий Заповіт складено в І—II ст. н. е. Таким чином, Біблія, вік якої становить понад 3000 років, створювалася бл. 1500 років. Ученібіблеїсти довели, що більшість оригіналів тексту Біблії була втрачена, а рукописи, що дійшли до нас, є лише різними варіантами копій, причому їх неодноразово редагували і перекладали з перекладу. Так, наприк. 11 ст. н. е., напр., було зроблено чотири різні переклади Старого Заповіту грецькою мовою. З них робилися пізніше переклади іншими мовами, зокрема старослов'янською. Наявність кількох списків Біблії (основні з них — Палестинський та Олександрійський), численних редакцій та варіантів значно ускладнює текстологічну працю вчених. Археологічні розкопки у країнах Сходу в XX ст. значно збагатили історію Біблії і водночас ускладнили відбір фрагментів, найближчих до оригіналу.

Підчас розкопок у Єгипті 1930—1935 pp. виявлено понад 10 папірусів із текстами Нового Заповіту, серед них один із найдавніших за походженням. На березі Мертвого моря у 1947 р. археологи знайшли пергаменти з текстом книги пророка Ісайї і 600 фрагментів з різних книг Старого (Ветхого) Заповіту. Перші переклади Біблії з грецької старослов'янською мовою було зроблено в IX ст. просвітителями слов'ян братами Кирилом і Мефодієм та їхніми учнями. Переклади на живі народні мови в різних країнах здійснювались у різні часи і досить пізно, оскільки вони не тільки не заохочувалися, а навіть переслідувалися світською владою та ієрархами церкви.

Перше російське видання біблеїстики з'явилося лише у 1818 p., а офіційне, схвалене Синодом, — у 1876 р. Українською мовою біблеїстика перекладена наприк. XIX ст., у перекладі брали участь П. Куліш, І. Левицький, І. Пулюй. У 30х pp. XX ст. І. Огієнко переклав Новий Заповіт сучасною українською літературною мовою. Нині Біблію перекладено майже всіма мовами світу.

объект власти