Активність соціальна

Активність соціальна (від лат. activus-діяльний, енергійний) - одна з характерних рис способу життєдіяльності соціального суб'єкта (особистості, соціальної групи, історичної спільноти, суспільства в цілому), що відображає рівень спрямованості його здібностей, знань, навичок, прагнень, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію нагальних потреб, інтересів, цілей, ідеалів.

Здійснюється шляхом освоєння, збереження або руйнації існуючих чи створення нових умов, життєво важливих зв'язків із природним та соціальним середовищем, формування особистих соціальних якостей. Здійснюється в індивідуальній, груповій, колективній, масовій, трудовій, політичній, організаційній, управлінській, культурній, дозвільній та інших формах в усіх сферах життя суспільства. Як антипод соціальної пасивності виявляється у створенні та участі в діяльності політичних і громадських організацій, рухів, реалізації соціальних ініціатив, розв'язанні соціальних завдань. Активність соціальна може зумовлювати позитивні, а також призводити до негативних наслідків. Прикладом останніх є різні форми агресивної та девіантної поведінки (злочинність, масова паніка, психоз тощо).

Абсолютизація соціальної активності виявляється у вигляді активізму, актуалізму, засудження, заперечення будь-якої споглядальності, ототожнення реальності чи сенсу життя тільки з активністю суб'єкта. Як наукова категорія активність соціальна використовується в різних галузях гуманітарного пізнання для дослідження динамізму історичних подій, соціальних проблем особи, групової поведінки, соціальної структури суспільства; є одним із чинників соціальної політики.