Єфремов Сергій Олександрович - біографія, політична діяльність та історичний портрет

Єфремов Сергій Олександрович (1876-1939pp.) – політичний діяч, літературний критик і літературознавець. Був першим професійним українським публіцистом, виділив «хроматичний ряд» українських письменників, відкрив літературні таланти Володимира Винниченка, та Спиридона Черкасенка. Він був одним з лідерів провідних українських політичних партій початку XX століття.

Біографія Сергія Єфремова

Сергій Єфремов, біографія якого починається з 1876 року, народився в родині священника. У 1891-1896 pp. навчався в Київській духовній семінарії, батьки хотіли, щоб він продовжив сімейну справу і пристав до духівництва, та Сергій Олександрович обрав для себе інший шлях. Згодом він закінчив юридичний факультет Київського університету Св. Володимира. Із середини 1890-х pp. займався літературною діяльністю.

Коли Єфремов закінчував університет, він уже був відомий, як упорядник альманаху «Вік». Це було тритомне зібрання творів тогочасних українських письменників, у якому майбутній літературознавець виступав упорядником. Це підготовило його до роботи над унікальною науковою працею, аналогів якій до того часу не існувало – «Історія українського письменства». Це дослідження було опубліковане 1911 року і декілька разів перевидавалось (чотири тільки за життя автора). У «Історії українського письменства» Єфремов вивів канон літературної творчості на території України, котрим літературознавці послуговуються до сьогодні.

Багато років свого життя Єфремов присвятив організації української преси, друкувався в наддніпрянських та галицьких часописах, був першим освіченим українським публіцистом. Під час Директорії (Директорія) працював в Українській Академії наук. Надалі Сергій Єфремов, будучи віце-президентом (1922-1928 pp.) і головою Управи (1924-1928 pp.) ВУАН, проводив велику наукову і науково-організаційну роботу.

Не менш важливою за наукову для Єфремова була політична діяльність. Він розробив і впровадив у життя концепцію української державності, національної освіти і культури. Політична кар’єра Єфремова, його народницькі погляди призвели до того, що з приходом радянської влади діяльність Сергія Олександровича була оголошена незаконною.

2 липня 1929 р. С. Єфремова був заарештований і в березні 1430 р. засуджений у «справі СВУ» (як нібито один з її керівників) до 10 років тюремного ув'язнення. Помер в одному з таборів ГУЛАГ 10 березня 1939 р.

Політична діяльність Сергія Єфремова

Політичну діяльність Єфремов розпочав ще у студентські роки. Наприкінці 1904 р. C. Єфремов разом з Ж. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську радикальну партію, яка в 1905 р. за його ініціативою об'єдналась з Українською демократичною партією, здобувши назву Українська радикально-демократична партія. У 1905 р. він очолив Селянський союз.

С. Єфремов був одним із лідерів ТУП, пізніше - головою УПСФ, заступником Голови Центральної Ради (Українська Центральна Рада). Першим вжив назву Українська Народна Республіка, то вважається «хрещеним батьком» УНР. Він співпрацював з Українським національним союзом, проте був противником антигетьманського повстання.

Єфремов відстоював демократичні погляди, тому з встановленням радянської влади в Україні він був змушений перейти на нелегальне становище. Восени 1919 р. на прохання Української Академії наук Сергія Єфремова було амністовано, але він був позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю.

Внаслідок своїх політичних поглядів декілька раз арештовувався і за часів Російської імперії, і в СРСР, під час арешту 1929 року державний діяч став фігурантом скандальної судової справи. Тоді разом з Єфремовим були засуджені й інші українці, що виступали проти радянської влади й були тавровані за це, як фашисти.

Історичний портрет Єфремова Сергія Олександровича – це портрет видатного науковця, публіциста та державного діяча, людини з незламною волею. Йому належать видатні відкриття у сфері історії та літератури, лідерство у головних політичних партіях України першої половини XX століття.