Перше феодальне державне утворення в східній європі — хазарський каганат

Виникнення держави. Хазарський каганат проіснував біля 300 років — з другої половини VII ст. до середини X ст.

Ця імперія займала величезну територію, на якій мешкало багато народів, що знаходилися на різних рівнях економічного і культурного розвитку. Хазарія була першим феодальним державним утворенням у Східній Європі.

У II половині VII ст. Хазарія стала самостійною державою зі своєю правлячою династією на чолі. Хазарією правили тюркські хани династії Ашіна (650-810 pp.), спадкоємці правителів Великого тюркського каганату (552-745 pp.). Царевич-утікач і його соратники урятувались втечею після розгрому своєї держави і знайшли притулок у Хазарії. Гостинно прийняті хазарами, втікачі не злились з масою місцевого народу і не протиставили себе їй. Навпаки, вони продовжували жити кочовим життям, тільки зиму проводили в будинках в Ітілі. Зате ці втікачі очолили боротьбу хазарів з арабами. А бувши майстрами степової маневрової війни, молодий Ашін і його військове оточення навчили хазар відбивати натиск регулярних ворожих військ. Залишаючись язичниками, які шанували Сине Небо і Чорну Землю, вони були віротерпимі до повної нерозбірливості.

Взагалі ж у цей час у степах Східної Європи існувало вже два політичних державних утворення: Хазарія і Болгарія Волзька. За етнічним складом обидві вони були близько спорідненими між собою, обидві були осколками могутньої Тюркютської імперії і обидві очолювалися династіями тюркютського походження. Хазарія могла зберегти свою роль спадкоємця Тюркютської імперії тільки приєднавши сусідні племена, в першу чергу споріднених, але й ворожих хазарам болгар. Тому хазари біля 670 року розгромили болгар, і ті розбіглися — хто на Каму, хто на Дунай, хто в Угорщину, дехто навіть в Італію.

Завоювавши Велику Болгарію, хазари збільшили свою територію вдвічі. Причому мовна і етнічна близ-кість хазар з болгар дозволила створити досить міцний союз. Отже, завдяки воєнній перевазі над місцевими племенами Хазарський каганат зберігав гегемонію на початку свого розвитку і зміцнення. У такій формі держава була б вельми нестійкою, якби хани з правлячої династії Ашіна не знайшли спосіб прив'язати до себе своїх підданих. Вони передбачливо поділилися владою з завойованою знаттю болгар. Тобто поряд з каганом-хазаром імперією правив і цар-болгарин. Створилося своєрідне двовладдя, яке вберігалося до кінця існування імперії. З цією ж метою хазари надали племінним вождям автономію у внутрішніх справах. Більш того, вони допускали місцевих царків до зайняття високих посад в ієрархії самої держави. Не тільки вожді, а й народ був зацікавлений в участі у закавказьких війнах, тому що це, з одного боку, приносило багату здобич, а з другого, — попереджувало набіги арабів, від яких потерпали і язичники, і християни.

Тобто на початку панування хазар не було обтяжливим для народів Східної Європи. Навпаки, воно навіть рятувало від нападів «ізмаїльтян», як називали тоді мусульман, і надавало можливості для особистого збагачення.

"Усе вкупі забезпечувало популярність Хазарського каганату і внутрішній мир у цій державі.

Отже, Хазарією правили одночасно двоє — цар і каган. Влада царя була більшою від влади кагана. Цьому сприяла так звана сакралізація влади кагана та його персони. Тобто коли хтось із претендентів проголошувався каганом, то жерці і старійшини виводили його до підданих і на їх очах починали душити шовковим шнурком. І як тільки ставало очевидно, що він ось-ось віддасть Богу душу, тоді його запитували: «Скільки часу ти бажаєш царювати?*. Кандидат відповідав, скільки років він мав намір правити країною. Звичай цей був пов'язаний з вірою в божественну силу вождя — тому він сам у напівзабутті мусив визначати термін перебування царственної сили, спроможності у своєму тілі до правління.

Економічною основою Хазарії було розвинуте землеробсько-тваринницьке господарство, різноманітні ремесла, широка внутрішня і зовнішня торгівля. Мито та різна данина, яку збирали з купецьких караванів, теж надходили до бюджету цієї країни. Крім того, данниками Хазарії була безліч сусідніх народів.

Населення країни поділялося на «чорних» хазар і «білих». Чорні хазари вели осілий спосіб життя, тому що не мали можливості кочувати, бо для цього була потрібна певна кількість великої рогатої худоби і коней. Власники великих табунів, білі хазари, з квітня до пізньої осені кочували, а на зиму перебиралися в міста, до теплих осель. Чи не звідти походить звичай сучасних жителів великих міст взимку працювати і мешкати у містах, а влітку виїжджати на дачу чи у відпустку на узбережжя теплих морів?

Більшу частину населення каганату складали ха-зари-язичники. Вони були найбільш експлуатованою верствою населення держави. Навіть селяни мусульманського Сходу знаходилися в кращих умовах.

Хазари-язичники не мали у своїй країні ніяких громадянських прав. Наприклад, перед начальством хазари повинні були падати ниць, а їх дітей продавали на базарах невільників у країнах ісламу. Місцеве населення Хазарії було повністю безправним перед грізними збирачами податків — іудеями.

Тому-то арабські географи поділяли все населення каганату на дві частини — на «чорних» і «білих» хазар. А сучасні історики відповідно — на «тюрко-ха-зар» та «іудео-хазар».

Існує величезна кількість наукових праць з історії хазар. Та найкраще ця проблема вивчена і викладена в монументальній роботі російського історика і археолога МЛ. Артамонова «История хазар».— Л., 1962. В ній міститься майже весь матеріал з політичної історії Хазарського каганату.