Східні слов’яни VI – IX ст

Візантійські і готські історики другої половини VI ст. виділяли дві групи слов’ян, що мешкали в Центральній і Східній Європі: склавіни і анти. Завдяки цим даним було складено західну і східну гілки слов’янства. В II – VII ст. відбулися міграційні процеси. Анти в IV – V ст. заселили землі поміж Дніпром і Дністром. Протягом VI – VII ст. вони зосереджувалися на правому березі Дніпра. Доба VI – IX ст. в історії східного слов’янства характеризується глибокими і якісними суспільними змінами. Система господарювання східних слов’ян базувалася головним чином на землеробстві, допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли. Протягом VI – VII ст. значно удосконалюється техніка землеробства. Саме на цей час припадає поява залізних наральників, серпів, мотик, ручних жорен. Підвищення продуктивності праці сприяла процесу розпаду родової общини й переходу до сусідської територіальної. Відбувається розклад родово-общинного ладу й формування класового суспільства.

У IV – VII ст. у східнослов’янських племен значного поширення набувають ремесла – залізообробне, ювелірне, еосторізне, гончарне та ін. Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VII – IX ст. сприяли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розширенню зовнішньої торгівлі. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII – IX ст. набирає силу процес об’єднання окремих племен у союзи, а потім виникають державні утворення. За вірою слов’яни були язичниками. Найвищими серед богів вважали Сварога, Даждьбога, Перуна.

Отже, зміни, що відбулися у суспільному житті східних слов’ян у VI – IX ст. (удосконалення техніки й технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родовообщинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протидержавних утворень) сприяли створенню фундаменту, на якому зросла будова Давньоруської держави.