Видатні та найвідоміші оратори (риторики) Київської Русі

Історики наголошують, що ораторське мистецтво в Київській Русі було не дуже розвинене. Слов’яни надавали перевагу зброї, а не промовам. Однак було б помилково стверджувати, що ораторського мистецтва не існувало зовсім.

У язичницькі часи волхви на капищах мали проголошувати промови, та й у ранньохристиянські часи схиляли людей до повстань словом. З насадженням у 988 році християнства ораторство набуло релігійного змісту і стало більш схожим на духовні промови, хоча це й означало, що ораторське мистецтво потрапило в рамки християнської моралі.

Після хрещення Русі найпопулярнішим жанром усної риторики стало так зване «слово» – промова, що виголошувалась у загальноважливих для народу випадках. «Словом» також називали прилюдне повчання, похвалу, церковні проповіді.

Відомі оратори серед київських князів

Вважається, що найвідоміші київські князі Володимир та Ярослав, якщо і не були вправними ораторами, усними зверненнями до народу все ж користувалися. Володимир Великий однозначно виголосив промову під час хрещення киян. «Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на нові люди Свої! Дай же їм, Господи, узнати Тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнські, і утверди в них віру правдиву і незмінную. (А) мені поможи, Господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на Тебе і на Твою силу, одолів я підступи його», – передає слова князя тогочасна писемна пам’ятка.

Літописець Нестор у «Повісті временних літ» наводить уривки з промов багатьох ораторів, у тому числі й зі «слова» Ярослава Мудрого своїм синам: «Й будете мирно живуще; аще яи будете ненавидно живуще, в распряхъ... то погибнете сами, и погубите землю отець своихъ и дедъ своихъ, юже налезоша трудомъ своимъ великымъ».

Добрим оратором та риториком вважається і князь Володимир Мономах, відомий своєю розсудливістю. Мономах уклав риторичний збірник «Поученіє», у якому в простому та доступному, але переконливому стилі наставляє дітей слідувати християнській та загальнолюдській моралі.

Видатні оратори з духовенства

Найвідомішими талановитими ораторами давньоруської держави слід вважати представників духовенства. Вчені називають двох визначних ораторів Київської Русі:

1. Іларіон – перший київський митрополит-слов'янин, шанований письменник, історик, автор риторичних текстів, блискучий оратор, що жив у X – на початку XI століття. Найвідомішою промовою Іларіона є «Слово про закон і благодать», датоване 1030-1050-ми роками. У цьому творі автор виступає з патріотичної позиції: славить Київську Русь, оцінює діяльність князів, відстоює право руського народу на самостійність, захищає рідну землю від зазіхань Візантії. Важливими рисами «слова» Іларіона є виразна образність, емоційність, високий рівень поетичності мови;
2. Кирило Туровський – уродженець сусіднього з Київським Туровського князівства, що XI у столітті набув значної слави як на Русі, так і за кордоном, користувався повагою народу і був місцевим єпископом. Кирило був автором святкових, величально-похвальних промов піднесеного тону, у яких застосовував алегорично-символічне тлумачення релігійних свят. Кирило Туровський використовував оригінальний, пишномовний стиль, його промови можна знайти у тогочасних візантійських збірниках, вони були відомі сербам та болгарам. Так, в «Слові в новий тиждень після Пасхи» оратор використовує порівняння християнської церкви з навколишньою природою, наводить низку вражаючих метафор про роль проповідника.

Варто також згадати про ритора Климентія Смолятича, котрий написав риторичний твір-відповідь «Послання до пресвітера Фоми», де вступав у спір з Фомою через те, що той звинуватив Климентія у більшій прихильності до грецьких риториків, аніж до «Отців церкви». Відповідь Климентія вражає виразністю мовних засобів, алегоричністю, незважаючи на те, що текст дійшов до нас у «тлумаченні» іншого ченця – Афанасія.

Після монголо-татарської навали ораторське мистецтво на території Київської Русі втратило свою актуальність. Хоча до нашого часу дійшла згадка про видатне «слово» єпископа Серапіона Володимирського, проголошене в годину татарського нападу в Дмитрівському соборі міста Володимир.

Таким чином, ораторське мистецтво у Київській Русі було залежним від релігії та християнської моралі загалом. Найвідомішими ораторами історики вважають київських князів та відомих представників духовенства.