Виникнення мір довжини, ваги і об'єму в Киівській Русі

Виникнення мір довжини і об’єму на території Київської Русі було викликане практичною потребою в них. Необхідність у вимірюванні площі зумовлювалася тим, що як завзяті землероби слов’яни вели в основному осілий спосіб життя, тому для будівництва, розуміння площі оброблюваної землі їм знадобились сталі значення довжин. Міри об’єму та ваги у великій мірі завдячують своєю появою розвитку натурального обміну та торгівлі. Вони були потрібні для вимірювання кількості товару. Згодом, деякі міри об’єму навіть трансформувалися у валюту, як наприклад, гривня, що спочатку використовувалася для позначення визначеної ваги срібла, а згодом доповнила грошово-монетний обмін і стала найціннішим грошовим знаком Київської Русі.

Міри довжини

Для вимірювання довжини та площі використовувався антропологічний принцип. Це означає, що міри походили від частин тіла людини. Серед антропологічних мір довжини варто згадати:

1. П’ядь – прямий відрізок, що можна прокласти між розгорнутими великим та вказівним пальцем долоні. Ця міра використовувалась для малих відстаней і становила приблизно 19 сантиметрів;
2. Велика п’ядь – відрізок від кінця великого пальця до кінця витягнутого мізинця, що дорівнює 22-23 сантиметрам;
3. Міра «п’ядь з перекиданням» виникла пізніше перших двох. Вона виводилась шляхом додавання до міри п’ядь довжини двох або трьох суглобів вказівного пальця і становила 27-31 сантиметр;
4. Лікоть – ця міра співставлялась з довжиною від кінчика середнього пальця до ліктя людини або від стиснутого кулака до ліктя і за спостереженнями вчених мала становити – 38-46 сантиметрів;
5. Прямий сажень, який використовували для вимірювання довжини предметів, – відстань між пальцями розставлених у боки рук, що становить 1,42 – 1,51 метра (саме слово походить від давньоруського «сягати», що означає «тягнутись»);
6. Косовий сажень, призначений для визначення висоти, – це відстань від підбору чобота лівої (або правої ноги) до пальців витягнутої до гори правої (чи лівої – протилежної) руки.

Для позначення земельних площ використовувалася міра «плуг». Плуг означав площу землі, котру можна обробити однойменним знаряддям за один день (припущення вчених) і дорівнювала 8 десятинам (0,8 гектара). Для позначення більших відстаней русичі послуговувались стадіями, верстами і поприщами. Стадія становила 100 саженів, а верста і поприще – 7,5 стадії (тобто 750 саженів). Для дуже великих відстаней використовували дні у дорозі. За день у дорозі можна було подолати біля 25 кілометрів пішки чи 50 кілометрів верхи.

Вимірювання ваги і об’єму в Київській Русі

Для вимірювання ваги і об’єму у давньоруській державі використовувався різноманітний посуд. Таким чином, з’являються позначення місткості для сипучих та рідких речовин:

• уборок;
• кадь;
• голважня;
• корчага;
• провар;
• цебер;
• лукно;
• відро.

Міри ваги використовувались зокрема у грошовому обміну, для виміру ваги срібла, а також у ювелірній справі. Так з’явилася вже згадувана міра срібного злитка – гривня, вага якої змінювалася і з часом зменшилась з 400 грамів до 68. Також відомі міри ваги пуд, яка поширилась у XII сторіччі, і золотник. «Пудом» називали також гирю, котра використовувалась при зважуванні, а ще митний податок у Київській Русі. Для великих вагових значень слов’яни послуговувались іншими одиницями маси – контаром та берківцем.

Наприкінці існування Київської Русі, в період територіальної та політичної роздробленості, на окремих землях почали з’являтись свої міри довжини, ваги і об’єму. При цьому нові значення, такі як стопа, бочка, корець, почка, пиріг (останні використовувались для ваги монет та вимірювання розміру дорогоцінних каменів) співіснували з традиційними вимірювальними позначеннями.