Економіка та гроші Київської Русі: розвиток та особливості

Київська Русь, як на середньовічну державу, володіла доволі розвиненою економікою та грошовою системою, що базувалась на ваговому перерахунку дорогоцінних металів – золота та срібла. Система грошового розрахунку, яка існувала на території Київської Русі, знаходилась у прямій залежності від економіки країни. Тому перш за все пропонуємо розглянути особливості господарчого устрою середньовічної держави.

Зміст:
1. Економіка
2. Гроші
3. Грошова система

Економіка Київської Русі

У основі економіки Київської Русі – декілька галузей:

  1. Сільське господарство;
  2. Полювання;
  3. Ремісництво;
  4. Торгівля.

Сільське господарство займало провідне місце в економіці Київської Русі та було головною сферою діяльності мешканців цих територій, ще до виникнення Київської Русі у IX сторіччі. Історичні пам’ятки свідчать, що русичі досягли високих успіхів у вирощуванні різноманітних культур: жита, пшениці, проса, ячменю, вівса, гороху. Поряд з землеробством існувало скотарство. Особливу роль відігравало розведення тяглової худоби – волів та коней, що використовувались в обробці землі. Також мешканці Київської Русі розводили свійську птицю, корів, свиней, овець.

Незважаючи на активний розвиток скотарства полювання залишалось не менш важливою галуззю праці. На полюванні жителі Київської Русі здобували не тільки м'ясо, але й продукти для товарообміну – шкіри та хутро.

Відомий радянський історик Михайло Тихомиров вважає, що саме розвиток сільського господарства в умовах становлення феодальної системи призвів до появи численних ремесел – ковальства, гончарства, обробки деревини, виділки шкур, ткацтва, виробництва прикрас та іншого. Пізніше ремісники почали об’єднуватись у посади – укріплені поселення під патронатом місцевого феодала. (До речі, після запровадження християнства, одним з головних феодалів та землевласників стала церква, що отримувала від цього величезні прибутки).

Стрімкий прогрес перелічених галузей призвів до перевиробництва товарів, що потребували реалізації. Товарообміном в тій чи іншій мірі займались представники майже всіх прошарків населення. На відміну від держав середньовічного Заходу, вищі верстви, включаючи князів, не цуралися займатися торгівлею.

У Київській Русі існував щорічний податок до державної казни. Податки встановлювались на землю, двір - «дим» або «рало» – об’єм обробленої землі. У ранні періоди існування Київської Русі така данина сплачувалась не грошима, а натурою:

  • хутром;
  • шкірами;
  • медом;
  • збіжжям;
  • худобою тощо.

Податки надходили до княжої казни і використовували одночасно для особистих потреб князя і для забезпечення потреб держави – будівництва нових споруд, мостів, утримання дружини та торгівлі з іншими державами.

Більшу частину року купці, бояри та князі займалися збором данини з населення, будували флотилію, а потім відправлялись Дніпром до Константинополя, щоб виміняти свої товари (невільників, хутра, льон, мед, віск та інше) на монети та предмети розкошів.

Саме міжнародна торгівля зіграла ключову роль у розвитку грошової системи на території Київської Русі.

Гроші Київської Русі

Історичні довідки підтверджують, що варяги, котрі становили значну частину населення держави, вважались завзятими торгівцями. Вони скористалися вигідним розташуванням Київської Русі на перехресті торгівельних шляхів і розгорнули торгівлю з представниками багатьох країн. Таким чином на території країни стали з’являтись грошові знаки інших держав світу, вони міцно закріпились у грошовому обігу Київської Русі, адже власних запасів срібла на території було небагато, рудні родовища були відкриті лише у XVIII столітті – набагато пізніше розпаду Київської Русі.

Руські купці використовували торгівельний шлях «з варяг у греки» та Волозький шлях. Більшою популярністю користувався Волозький, який з’єднував Скандинавію з Халіфатом – арабсько-мусульманською державою, що існувала у VII-XIII столітті і охоплювала території на Близькому Сході, в Африці та на південному заході Європи. Саме з Халіфату походить перша валюта, котра з’явилась на території Київської Русі.

Отже купці розповсюдили по Русі срібні монети під назвою арабські куфічні дірхеми. Коли саме дірхеми з’явилися у київській державі – невідомо. Найстаріші арабські монети, знайдені археологами, датовано VII сторіччям, але те, що грошові одиниці могли потрапити до Київської Русі відразу після чеканки, історики виключають. Більшість вчених схильна вважати, що дірхеми включили до товарообміну вже незадовго до або після утворення Київської Русі.

Археологічні знахідки підтверджують, що дірхемами розраховувалися на вагу. Круглі монети розпилювали на дрібніші частинки, також могли пробити в монеті отвір та використовувати як прикрасу. Відома практика виготовлення прикрас з дірхемів: чоловік, чиє багатство становило 10 тисяч міг подарувати своїй дружині намисто з однієї низки дірхемів, той, чий статок досягав 20 тисяч – з 2 низок і так далі. Крім того, монети з отвором могли бути повернені до грошового обігу і використовувались нарівні з цілими дірхемами. Ремісники переплавляли срібло для виробництва з нього ювелірних прикрас.

Крім арабських дірхемів у обігу перебували:

  • візантійський міліарісій;
  • давньоруський срібляник;
  • західноєвропейський денарій.

Наприкінці X – початку XI століття, у часи правління князів Володимира, Святополка і Ярослава Мудрого, з’являються перші руські монети – златник та срібняк. Саме князь Володимир Великий першим почав карбувати власні монети, взявши за приклад візантійські гроші. Ймовірно, перша емісія златників відбулась у 990 році на честь прийняття християнства та одруження Володимира з візантійською принцесою Анною, хоча згадок про початок карбування золотих руських монет у літописах не знайдено. На златнику з одного боку було зображено самого князя Володимира, а з іншого – Ісуса Хреста.

Нарівні зі златником Володимир почав чеканку монет зі срібла – срібняків. Зараз дослідники виявили 4 типи володимирівських срібняків, що випускались в різні роки, тому відрізнялися за дизайном. Цікаво, що серед них є монети з зображенням герба Володимира Святославовича – тризубом, котрий тоді вперше зобразили на грошах.

Після смерті Володимира у 1015 році його сини Святополк та Ярослав Мудрий розпочали боротьбу за престол. Зайнявши місце Володимира у Києві, Святополк наказав карбувати нові срібняки. Тим часом Ярослав, програвши боротьбу за великокнязівський престол, поїхав до Новгороду, де розпочав збір армії та чеканку власних срібняків. Через ці події з’явилось декілька варіантів срібних руських монет часів Святополка і Ярослава:

  • монети з іменем князя Святополка;
  • срібняки з зображенням Святополка та герба Ярополка – двозуба (історики припускають, що насправді Святополк був племінником Володимира, сином його старшого брата Ярополка);
  • монети з іменами «Петор» та «Петрос» - ім’я, дане Святополку при хрещенні;
  • срібняки Ярослава, на яких замість Ісуса Христа зображали святого Георгія та родовий знак роду Рюриковичів і напис «Ярославлє сребро».

Період чеканки власних грошей Київської Русі був нетривалим, 25-30 років. Карбувати монети перестали через брак сировини. Руські монети (в основному, срібняки) знаходилися у обігу разом з іноземними «валютами». Також для товарообміну використовувались особливі грошові одиниці – гривні. Гривня, чия назва походить або від шийної прикраси або від голови худоби, гриви, вперше згадується у договорі русинів з візантійцями, датованому 9 сторіччям, – це продовгуватий, іноді шестикутної форми, золотий або срібний злиток доволі великої ваги. В середньому 200 г.

До широкого використання гривни русичі звернулись, коли у XII столітті через кризу на Сході до Київської Русі перестали надходити куфічні дірхеми, а західноєвропейські денарії, були погано сприйняті грошовим ринком південно-руських земель. Цей період грошової історії Київської Русі називають безмонетним.

Грошова система Київської Русі

Історики повідомляють, що в X сторіччі до номінальної системи Київської Русі входили 5 видів грошових знаків:

  1. Гривня, котра за свідченнями «Руської Правди», цінилась так: за річне лоша пів гривні; за вола гривню; за смердового коня 2 гривні, за княжого коня (якщо він з плямою) 3 гривні. Золота гривня була в 12,5 рази дорожче срібної;
  2. Ногата – високопробний дірхем, що не втратив свого зовнішнього вигляду на відміну від більшості арабських монет, що перебували у обігу;
  3. Куна – за однією версією означає куфічний дірхем, за іншою – вартість шкури куниці (8 г срібла);
  4. Різана – розрізана на частини срібна монета (біля 1 г срібла);
  5. Векша або вівериця – умовне позначення ціни шкурки білки. (У деяких регіонал білку досі називають віверицею).

Вчені виявили, на X сторіччя давньоруську грошову систему можна було описати так: 1 гривна = 20 ногатам = 25 кунам = 50 різанам = 150 віверицям.

Незважаючи на те, що грошовий ринок Київської Русі був заповнений монетами з різних країн, котрі якимось незбагненним чином співіснували у одному економічному просторі, в країні все-таки склалась доволі чітка номінальна система.

Остані Книги