Архітектура Київської Русі: характеристика та особливості.

Архітектура на території майбутньої Київської Русі виникає задовго до утворення самої держави – VII сторіччі до нашої ери. Визначними архітектурними спорудами визнано будівлі у грецьких колоніях, знайдені залишки котрих викликали захоплення археологів. Архітектуру ж самої Київської Русі можна умовно розподілити на 2 етапи:

  • будівництво споруд з деревини;
  • кам’яна архітектура.

Дерев’яні «города» Київської Русі

У IX столітті, в період становлення Київської Русі, високого розвитку досягає будівництво з дерева. Дерево було найбільш доступним для жителів матеріалом, тому практично всі будівлі давньоруських міст та сіл виконували з нього. Русичі зводили дерева невеликі будинки просто люду та хороми купців і бояр, також цей матеріал використовували для будівництва церков і оборонних укріплень. Споруди того часу вчені поділяють на житлові, культові та оборонні.

Збудовані з дерева міста називалися «городами», вони являли собою укріплений населений пункт, оточений групою сіл. У «городі» було декілька районів. Наприклад, Київ, у часи правління князя Володимира поділявся на:

  1. Верхнє місто, яке називали «дитинець», або «днешній град» там жили князь, бояри, купці та дружинники. Їхні будинки, зроблені з деревини, називалися «хороми». Вони могли бути двоповерховими. Також у «дитинцеві» жила челядь, що обслуговувала знать;
  2. Гора або «окольний град», де жив робітничий клас з крамарів, ремісників та іншого простого люду. У цьому районі також розміщувався торговий майдан, церкви, подвір’я купців;
  3. Нижнє місто, так званий «подол», населяли робітничі, менш майстерні ремісники та чернь. У цій частині міста, котру також називали «посади» або «кінці», як і в «окольному граді», люди мешкали в одноповерхових дерев’яних зрубах площею біля 20 м².

Житлових будівель часів дерев’яної архітектури Київської Русі не збереглося, але архітектурні знахідки свідчать, що внутрішнє убранство хоромів було багатим. Також виявлено, що одноповерхові зруби простого люду були двокамерними – складалися з охоплюваної глиняною плитою кімнати то неотоплюваних сіней. Цікаво, що русичі обкладали будинки глиною та білили – та само, як згодом робили українці.

Кам’яне монументальне зодчество

Наприкінці X століття на зміну будівництву з дерева приходить кам’яна архітектура. З’яву монументальних будівель із каміння пов’язують за посиленням зв’язків з Візантією і подальшим прийняттям християнства. Частина істориків вважає, що зодчество з каміння почалось саме  з насадженням християнства на Русі, але історичні свідчення доводять, що більш монументальне будівництво виникло у державі дещо раніше. Зокрема, аналіз літописних пам’яток показав: палац княгині Ольги був частково зроблений з каменю. Також в районі київського «дитинця» вчені відкрили давню монументальну будівлю, зведену принаймні за 50 років до появи будівлі, котру історики звикли називати першою з камінних архітектурних пам’яток руської столиці – Десятинної церкви (989—996).

Кам’яне монументальне зодчество Київської Русі складається з 5 стильових періодів:

  1. Перший період охоплює кінець X – 30-ті роки XI століття, час зародження будівництва з каменю. При побудові перших монументальних споруд русичі рівнялися на архітектуру Візантії, керувалися порадами візантійських майстрів, котрих запрошували для будівництва. Завдяки роботі цих майстрів у XI – на початку XI сторіччя у Києві був споруджений цілий ансамбль, до якого входили 2 великі двоповерхові палаци та вже згадувана Десятинна церква;
  2. Другий період – це 30 – 50-ті роки XI століття, на котрі приходиться стрімка розбудова міст. Архітектуру цього періоду репрезентують будівлі так званого «міста Ярослава», до яких відноситься одна з найцінніших архітектурних пам’яток Київської Русі – Софійський собор. У цей час давньоруські будівлі набувають більш самобутнього вигляду, гармонійних архітектурних форм;
  3. Третій період охоплює другу половину XI— початок XII століття, коли в Київській Русі формуються власні архітектурні школи. За цього періоду на теренах держави будуються собори, що відповідають тодішнім канонам церковної архітектури. До збудованих у цей час відноситься Михайлівський собор у Києві, названий також Золотоверхим. В 30-х роках XX сторіччя цю пам’ятку було зруйновано радянською владою. Також кам’яні церкви будують у багатьох інших давньоруських містах, часто їх споруджують при монастирях. Вплив київського архітектурного стилю досить помітний в князівсько-монастирських храмах XII сторіччя у містах Суздаль, Новгород, Чернігів;
  4. Четвертий період – 20-80-ті роки XII століття, відзначено остаточним формуванням місцевих архітектурних шкіл, відходом від візантійських традицій будівництва і звернення до романського стилю;
  5. П’ятий період, що прийшовся на кінець XII – 30-ті роки XIII століття, відрізнявся входженням до архітектури народних мотивів, розвитком будівничої техніки, виникненням нових прийомів, що використовувалися майстрами. Будівлі відрізняються висотою (нагадують башти) та складністю форм. Пам’ятки цього стильового періоду збереглися в сучасному українському місті Чернігові.

Архітектура Київської Русі мала унікальну історію, пов’язану з впливом авторитетної на той час Візантійської імперії, хрещенням Київської Русі, коли на місцях язичницьких святинь встановлювали спочатку дерев’яні, а потім і кам’яні церкви, прагненням отримати гарну репутацію на міжнародній арені та бажанням привнести в архітектурні творіння риси власної культури.

Остані Книги