Із "Слова про закон і благодать" Їларіона (1037-1050 рр.)

Образ же закону і благодаті - Агар і Сарра, спершу - рабиня, а потім - вільна. Аби зрозумів той, хто читатиме, як Авраам бо в юності своїй Сарру мав за жону собі, вільну, а не рабиню, так і Бог з передвіку зволив і умислив сина свойого у світ послати і тим у благодаті себе явити...

Благодать же сказала Богу: "Як не настав ще час зійти мені на землю і спасти світ, то зійди на гору Сінай і закон встанови". Послухав Авраам мови Сарриної і увійшов до раби Її Агарі. Послухав же і Бог благодаті словес і зійшов на Сінай. І народила Агар-рабиня од Авраама рабинича, і нарік Авраам його Ізмаїлом. Зніс бо і Мойсей із Сінайської гори закон, а не благодать, тінь, а не істину. По сьому, коли вже старі були Авраам і Сарра, з'явився Бог Аврааму, як сидів той перед дверима шатра свойого опівдні при дубі мамврійському. Авраам же вийшов назустріч Йому, поклонився Йому до землі і прийняв Його в шатро своє. Коли ж вік сей став до кінця наближатися, навідав Господь рід людський і зійшов із небес, в утробу дівиці ввійшовши. Прийняла його дівиця з поклоном у шатро плоті своєї безболісно, кажучи так до архангела: "Я раба Господня, хай же буде мені по мові твоїй". Тоді бо одімкнув Бог лоно Саррине і, зачавши, народила вона Ісаака, вільна-вільного.
І як навідав Бог людське єство, з'явилося безвісне й утаєне, і народилася благодать і істина, а не закон - син, а не раб. І як одняли отроча Ісаака од сосців материних, і як зміцнів він, то скликав Авраам гостину велику на честь того, що однімається Ісаак, син його, од сосців матері своєї. А як був Христос уже на землі і не зміцнілою ще була благодать, то ссала вона за тридцять літ, поки Христос таївся.
Коли ж уже одлучилася вона і зміцніла, то з'явилася благодать Божа усім людям в Іорданській ріці1. Скликав Бог гостину і частування щедре урядив телям, угодованим од віку возлюбленим сином своїм Ісусом Христом, зібравши на спільне свято усіх небесних і земних, разом ангелів і людей. ...

Хвалить же похвальними голосами Римська сторона Петра і Павла, бо од них увірувала в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія, й Есрес, і Патм - Іоанна Богословця, Індія - Тому, Єгипет - Марка. Всі краї, і городи, і народи почитають і славлять кожний свого учителя, того, що навчив їх православній вірі. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність поминаються й пам'ятаються ще й нині в худорідній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі. ...

Встань, о чесная голово, з гробу твойого, встань! Струси сон! Не вмер бо єси, а спиш до спільного всім устання. Встань! Не вмер єси, бо годі тобі вмерти, увірувавши в Христа, життя всього світу. Струси сон, возведи очі, поглянь, якої тебе честі Господь там подобив і на землі не безпам'ятного зоставив у сина твойого. Встань! Поглянь на чадо своє Георгія! Поглянь на утробу свою! Поглянь на милого свойого! Поглянь на того, що Господь вивів з лона твойого! Поглянь на того, який красить престол землі твоєї! І возрадуйся і розвеселися! Поглянь же ще і на благовірну невістку твою Ярину! Поглянь на онуків твоїх і правнуків, які живуть, як хранить їх Господь, як благовір'я держаться, заповіданого
тобто, у святі церкви угощають, як славлять Христа, як поклоняються імені його! Поглянь, як християнство росте! Поглянь, як город іконами святих освітлюється і
виблискує, як тиміаном пахне, Як хвалами і богослужіннями і співом святим олунюється!
І се все бачучи, возрадуйся і возвеселися і восхвали благого Бога, всього сього отворителя. Хай і не тілом, так духом дає тобі Господь побачити все се. Тим бо радуйся і веселися, що насіння твоєї віри, посіяне тобою, не висушилося спекою невір'я, а дощем Божої помочі зволожилося і рясно розбуялось.