Традиція історична

Традиція історична (від лат. traditio — передання; переказ) — усталені, успадковані від минулих поколінь звичаї, спосіб дій тощо; механізм відновлення суспільних інститутів та норм, згідно з якими підтримка останніх узаконюється самим фактом їх існування в минулому. Термін «традиція» поширюється іноді й на суспільні норми, які відновлюються не на підставі визнання, а так само, як і історична традиція — переважно нерефлексивно, некритично, на основі звички й наслідування (національні традиції). Традиційні дії та стосунки зорієнтовані не на досягнення певної мети та реалізацію спеціально зафіксованої норми, а на повторення прямого зразка. Елементами культури, які традиційно відновлюються, є звичаї.

Традиція історична передається через фольклор або імітаційно; адекватність передання забезпечується багаторазовим повторенням, системами символічних текстів (міфологія) та дій (ритуал). Особливого значення набуває історична традиція в суспільних рухах: так, у народних рухах середньовіччя звернення до месіанської або монархічної традиції слугувало виправданням бунту; в англійській революції XVII ст. — ранньохристиянські, у Французькій революції XVIII ст. — античні ідеологічні традиції.

У сучасних суспільствахтрадиція історична здебільшого є засобом доповнення раціональних і нормативних (юридичних, моральних) систем відновлення культурних структур.

геополитические концепции