Секуляризація
Секуляризація (середньолат. saecularis — світський) — 1. Звільнення від церковного впливу в громадській та інтелектуальній діяльності, художній творчості; 2. Вилучення чогось із церковного відання і передання його громадському чи суспільному (напр., шкільного викладання); 3. Перетворення церковної та монастирської власності на державну. У цьому значенні термін «секуляризація» , як встановив М. Хеккель, уперше було вжито для позначення подібних процесів у 1646 р. французьким посланцем в Мюнстері Лонгевіллем. З того часу він став загальноприйнятим у західноєвропейській (особливо англомовній) історіографії. Російські історики вживали цей термін лише стосовно західноєвропейського досвіду і секвестрування монастирського землеволодіння (1764 р.) на терені центральної Росії. Українські історики також використовують термін «секуляризація» стосовно церковних реформ на Лівобережній та Правобережній Україні в кінці XVIII — першій пол. XIX ст.
Секуляризація конфесійної власності в Європі була однією з істотних ознак кризи феодальних відносин, вона сприяла перетворенню церкви на слухняне знаряддя держави.