Конфуціанство

Конфуціанство - філософсько-етичне вчення та одна з найголовніших філософсько-релігійних течій Давнього Китаю, які спираються на погляди давньокитайського мислителя та філософа Кун Фуцзи (Конфуція) (бл. 551-479 pp. до н. е.). Конфуцій жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь у Китаї, що спонукало його до створення етикополітичного вчення, здатного протистояти існуючому хаосу. Головним джерелом свідчень про вчення Конфуція є «Лунь юй» («Бесіди і судження») - записи бесід і висловлювань філософа, зроблені його учнями й послідовниками. Спираючись на давні традиції й прагнучи вплинути на сучасників, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні відносини між людьми, в сім'ї та державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства.

Основний зміст конфуціанства становлять п'ять доброчесностей: мудрість, гуманність, вірність, повага до старших, мужність. їх визнання означає добросовісність і глибоку повагу до себе та інших, на що здатні лише обрані та «повноцінні» люди. Самопізнання має сприяти виникненню суспільного устрою, що базується на розумі й дає можливість не тільки для самовдосконалення, а й виконання свого призначення в діях для всіх. Конфуціанство відрізняється від багатьох інших релігій відсутністю жрецтва, містичних елементів і зводиться до суворого виконання традиційних обрядів. Головний зміст культу - шанування предків кожною сім'єю (жертвоприношення та обряди). Після смерті Конфуція конфуціанство розпалося на вісім шкіл, найважливішими з яких були лише дві: школа Менцзи і школа Сюньцзи. Пізніше виникали інші школи конфуціанства, які поєднували в собі класичне вчення та ідеї інших філософів. В X-XII ст. на Грунті конфуціанства виникло неоконфуціанство, яке за глибиною й теоретичним рівнем істотно його перевершило. У ньому визначилося шість головних концепцій: велика межа, принцип, матеріальна сила, природа людини, пізнання природи речей, людинолюбство.

Ідеї Конфуція відіграли велику роль в історії Китаю, наклавши відбиток на розвиток китайського суспільства. В III ст. конфуціанство було визнане державною релігією Китаю. В останні століття позиції конфуціанства певною мірою послабилися під тиском європейських філософських ідей, однак воно залишалося панівною ідеологією аж до утворення КНР у 1949 р. і має прихильників нині. Конфуціанство було поширене також у Японії, Кореї, В'єтнамі.