Ієрархія феодальна

Ієрархія феодальна — військовополітична організація феодалів у середньовічній Західній Європі; поділ на вищі й нижчі посади, чини; система підпорядкованості нижчих за посадою й чином представників класу феодалів вищим. Звідси й вислів «ієрархічна драбина». На її вершині перебував король, що вважався верховним сеньйором усіх феодалів, їхнім сюзереном. Нижче за нього стояли найбільші світські й духовні феодали (герцоги, графи, архієпископи, єпископи), що отримували свої землі безпосередньо від короля. Формально вони підкорялися королю як його васали, однак фактично були майже незалежні від нього — мали право вести війни, карбувати гроші, інколи здійснювати вищу юрисдикцію у своїх володіннях, їхніми васалами були також досить великі землевласники — барони, які мали певну політичнувладу у своїх володіннях. Баронам були підпорядковані дрібніші феодали — лицарі — ще нижчі представники панівного класу, у яких не завжди були васали. Кожний феодал був сеньйором стосовно феодала, який стояв нижче на ієрархічній драбині, якщо той отримав від нього землю, і васалом феодала, який стояв на щабель вище, держателем землі якого він сам був. Феодали, що стояли на нижчих щаблях, здебільшого не підкорялися феодалам, васалами яких були їхні безпосередні сеньйори.

В усіх країнах Західної Європи (крім Англії) відносини всередині феодальна ієрархія регулювалися правилом «васал мого васала — не мій васал».