123

Чорна смерть

«Чорна смерть» — назва, яку дали сучасники чумі, скоріш за все бубонній, яка охопила Європу в 1347—1453 pp. Чисельність її жертв перевищувала смертність від будьякої епідемії чи війни попередніх часів. За цей період вимерло від третини до половини населення континенту. Хвороба зародилася в Китаї, а потім поширилася в Європі, коли армія Кипчака, взявши в облогу генуезьку торгову факторію у Криму, закидала в місто чумні трупи. Переносили заразу корабельні пацюки, тому вона поширилася із середземноморських портів і вразила Сицилію у 1347 p., Північну Африку, Італію, Іспанію і Францію — у 1348, Австрію, Угорщину, Швейцарію, Німеччину, Нідерланди, Англію — у 1349, Скандинавію та країни Балтії — у 1350 р. Середньовічна медицина була безсилою проти цієї епідемії. Із засобів захисту використовувалося лише обкурювання помешкань ароматичними смолами.

Чума кілька разів поверталася впродовж наступних років і вплинула на всі аспекти тогочасного життя. Депопуляція і скорочення чисельності робочої сили прискорили процес змін, який уже розпочався в аграрній економіці. Відбулися зрушення в оплаті різних видів роботи, соціальні відмінності вже не були такими жорсткими, адже хвороба не жаліла нікого. Побоювання підхопити чуму вплинуло на посилення настроїв індивідуалізму. В релігії набув великого поширення містицизм, посилився релігійний фанатизм. Саме в той час почалося переслідування євреїв, яких звинувачували у насланні страшної хвороби.

Після «Чорної смерті» XIV ст. епідемії чуми протягом століть завдавали ударів знов і знов, особливо у містах, де часом забирали до трьох чвертей населення. Останній випадок чуми у Західній і Центральній Європі припав на 1720 р. Подолання цієї хвороби почасти пояснювалося суворими заходами карантину, а також змінами у природному середовищі: поступовим витісненням чорного пацюка іншим, брунатним, який не переносив інфекції.

Словосполучення «Чорна смерть» інколи вживається в наш час для позначення дуже небезпечної епідемії.