Зростання населення та його соціальне становище

У XIX ст. кількість населення України почала швидко зростати внаслідок не тільки природного приросту, але також напливу імміграції, зокрема на рідко заселені запорізькі землі на півдні України. Херсонщина 1797 р. мала заледве 1,1 мешканця на один квадратний кілометр, а вже у 1897 р. налічувалося 49 осіб. Подібне явище характерне й для Слобідської України. Наприклад, якщо на Харківщині у 1837 р. налічувалося всього 24 мешканці на квадратний кілометр, то в 1891 р. їх там уже було 52. У 1863 р. на території України жило 13615 тис. осіб, що становило понад 22% всього населення Європейської Росії. На час загального перепису населення в 1897 р. Україна мала вже 23430 тис. населення, тобто воно зросло на 9815 тис, що становило 25% населення Європейської Росії.

Наприкінці XIX ст. посилилася боротьба селянства, незадоволеного реформою і способами її проведення, що виявилася в численних селянських заворушеннях. Селяни вимагали більших наділів землі, яка залишалася ще в користуванні поміщиків. За неповними даними, в 90-х pp. в Україні зареєстровано 152 селянські заворушення. Зокрема, у 1902 р. відбулися великі заворушення на Полтавщині й Харківщині, коли спалено багато панських садиб, цукроварень та інших заводів.

В останні роки перед вибухом першої світової війни 62% селян мали до трьох десятин землі (близько 8 акрів); так званих середньозаможних, які мали від 3—9 десятин землі (8 до 24 акри) було близько 34%, а таких, що мали від 9 до 50 десятин землі (24 до 100 акрів) було заледве 5%. Ті багатші зі середньої групи українські селяни, як і та, найбагатша, група мали у своїх руках 60% всієї української землі. Вони були основними виробниками продуктів, що йшли на експорт, і становили майже 80% експортових сільськогосподарських продуктів цілої Російської імперії. Брак землі, як і великий попит на харчові продукти, спричинилися до перетворення колишніх пасовиськ та землі гіршої якості — на орні поля.

Великою проблемою все ще залишалося питання землеволодіння. У десятьох українських губерніях у посіданню великих землевласників знаходилося 22 260 859 десятин землі, а без лісів 19 520 164 десятини; казенних, удільних, церковних і т. п. — 1 499 613 десятин без лісів, разом 23 759 473 десятини. На малу селянську посілість припадало всього 17 484 615 десятин, а саме: в губерніях Київській, Подільській і Волинській — 4 579 450 дес. на 1 008 528 родин чи господарств; у Чернігівській, Полтавській і Харківській — 5 281 165 дес. на 1 035 475 родин, а в Новоросійському районі, тобто в Басарабській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях) — 7 624 000 дес. на 1 061 743 родини. Загалом відношення великої землевласності до малої в Україні становило 60% до 40%. Місцями, одначе, цей стан був ще гіршим. Наприклад, у Київській та Подільській губерніях на особу припадало 7/8 десятин, у Катеринославській — 13/4, а в Чернігівській і Полтавській тільки 1/7 десятини на особу.

мировая политика это