Школа й освіта в галичині

Посол галицького сойму, польський історик і поет, ректор Краківського університету Йосиф Шуйський, виступаючи у галицькому соймі 1880 p., заявив, що "наповняючи голову (селянської) дитини різнородними відомостями, викликало б у неї аспірації до вищих шкіл. Отже, ціль навчання помилкова, бо замість дати їй корисну науку, яку вона могла б використати на ріллі, наука викликає аспірації, які не відповідають її селянському станові, але заохочує пнятися по драбині до вищих шкіл." Він також стверджував, що учительські семінарії дають відносно зависокі кваліфікації кандидатам на учителів, яких учителі сільських шкіл не потребують". Він закликав відповідальні чинники "схаменутися й перевірити програми для кваліфікацій учителів народних шкіл". Дослідники цього питання стверджують, що думки Шуйського не були поодиноким явищем, вони виражали переконання певного кола людей1. Це були погляди шляхти відносно навчання селянських дітей взагалі, польських й українських, але для українців обмеження були ще більші й адміністрація робила всякі труднощі у ширенні просвіти серед народу. Польська адміністрація дотримувалася вказівок Шуйського, або робила це й без нього. У 1875 р. в Галичині було 1093 польські школи, 1340 — українських та 260 — утраквістичних (двомовних). Не було українських шкіл у містах, з яких був доступ до середніх шкіл, гімназій чи учительських семінарій. Але сама чисельність шкіл не все говорить. У 1894/95 шкільному р. 171 польська та 286 українських шкіл не діяли. Три роки пізніше (1897/98) не функціонувало 155 польських шкіл, а українських — 321. У 1900 р. було 2136 українських, а насправді змішаних шкіл, та 2 099 польських. Але з них тільки 1894 школи працювали, які разом налічували 2368 класів, а 2000 польських шкіл мали 5671 клас, отже, майже вдвоє більше.

В останніх роках перед першою світовою війною в Галичині було бл. 3000 українських народних шкіл. Упослідження українського населення в ділянці народної освіти спостерігається також і в статистиці учителів. У 1900 р. в галицькому шкільництві працювало 5449 учителів поляків і заледве 2284 українців. У сільських чотирикласових школах один учитель учив два класи зранку, а два пополудні. Внаслідок того, наприклад, у селі Біла Чортківського повіту, в 1904 р. два учителі учили 681 дитину.

Велику дискримінацію практикували поляки і в організації середнього шкільництва. В 1875 р. поляки мали 28 гімназій та 6 реальних шкіл, а українці — 4 гімназії й ані одної реальної5. У 1914 р. одна гімназія припадала на 42000 поляків і одна на 520000 українців6. Водночас українці мали вже шість державних гімназій українською мовою навчання, а при двох польських були паралельні українські класи (в Стрию і Бережанах). Зате поляки мали 39 гімназій та 11 реальних шкіл середнього типу, де не вчили класичних мов. Крім того, були ще й 10 учительських утраквістичних семінарій. Правда, поруч з тим, існувало ще вісім приватних українських гімназій, під зарядом Руського Педагогічного Товариства, та дві учительські семінарії, а сестри Василіанки мали три середні школи. Всього у Галичині було 13 українських приватних середніх шкіл, які українська громада вдержувала власними коштами. У них навчалися в 1911/12 шкільному році 1931 студент. У той же самий час польські середні школи утримувалися з державних бюджетів, тобто з податків усіх громадян, у т. ч. українців. Вступ до шкіл для селянської молоді був обмежений не тільки відповідними законами, але також й економічними спроможностями селянина. Небагато було таких селянських господарств, що могли оплачувати дуже високі кошти за школу та утримання дитини в місті.

Для організації українського шкільництва в останній декаді XIX ст. постало ще й Руське Педагогічне Товариство, яке заініціювало і утримувало чотири приватні школи та кілька бурс-гуртожитків, де виховувалася українська молодь. Великого значення набуло це Товариство в останні роки перед першою світовою війною, а зокрема під польською окупацією, відоме вже під назвою Українське Педагогічне Товариство — УПТ. Воно організувало й утримувало "Рідні школи", народні й середні гімназії, де українська молодь виховувалася на свідомих синів свого народу. Зліквідувала УПТ, як і всі утримувані ним школи й гуртожитки, совєтська влада восени 1939 р.

гражданское общество структура