Культурно-освітні організації на буковині

У 1884 р. засновано в Чернівцях товариство "Руский Народний Дім", першим головою якого був Єротей Пігуляк, а секретарем Омелян Попович. Рік пізніше почав виходити часопис "Буковина" за редакцією Осипа Юрія Федьковича, спочатку два рази в місяць, пізніше частіше. Після Федьковича редакторами "Буковини" були Сильвестер Дашкевич, Осип Маковей та ін. Часопис друкувався народною мовою й фонетичним правописом і проіснував аж до 1918 p., тобто до окупації Буковини румунами. Буковина відіграла визначну роль в розвитку національної думки і свідомості буковинських українців.

Одночасно "Руська бесіда", що її перебрали від москвофілів народовці, почала видавати "Бібліотеку для молодежі, селян і міщанства", в якій визначну роль відіграв педагогічний діяч і публіцист Омелян Попович (1856—1930). Пізніше назву "Бібліотеки" замінено на "Ластівку", а вкінці на "Читальню".

У 1887 р., за ініціативою Ом. Поповича, засновано товариство "Руська Школа", яке він очолював продовж перших чотирьох років. Від 1891 р. аж до 1914 р. головою товариства був мовознавець і педагог Степан Смаль-Стоцький (1859—1939). У 1910 р. товариство перейменовано на "Українська Школа". Воно в 1912 р. налічувало 12 філій по цілій Буковині, засновувало приватні школи, а також утримувало дівочу учительську семінарію в Чернівцях та реальну гімназію у Вашківцях. Крім того, товариство "Українська Школа" дбало про українські потреби в державних школах, організувало курси для підвищення кваліфікацій учителів, видавало українські шкільні підручники й серію книжок для дітей "Діточа Бібліотека".

Найбільшого розвитку у цьому періоді досягло власне українське шкільництво на Буковині, яке стояло найкраще з усіх українських земель. У 1910—1911 шкільному році на Буковині працювало 216 народних шкіл з українською мовою навчання, в яких училося 39796 учнів і викладало 800 учителів-українців. Крім того, було ще 77 шкіл румунських, 82 німецьких та 32 інших шкіл. У 1911 р. з понад 122 тис. дітей шкільного віку тільки 4000 було неписьменних (3,03%)1. У цьому була велика заслуга Омеляна Поповича, інспектора українських народних шкіл у 1892—1912 pp.

Крім того було ще й середнє шкільництво, одна чисто українська гімназія у Вижниці, крім згаданої вже приватної у Вашківцях, а також школи, в яких деякі предмети викладалися українською мовою поруч румунської та німецької. У середніх школах Буковини навчалося тоді щорічно 1800 молодих українців та бл. 70 українців, кандидатів на учителів.

У Чернівецькому Університеті від 1875 р. було три, а від 1884 р. п'ять кафедр з українською мовою викладання. Тут 1912 р. навчалося майже 1200 студентів, серед них 313 українців та 312 румунів. Згідно з декретом міністерства внутрішніх справ від 9 грудня 1860 p., українська мова була визнана офіційною мовою нарівні з німецькою та румунською в усіх урядових установах. Але, коли українські посли запропонували, щоб українську мову вживати в соймі як офіційну, румунські запротестували, кажучи, що такої мови нема й румунська більшість схвалила, що в соймових дебатах можна вживати тільки німецьку й румунську мови.

Зі зростанням української інтелігенції та її національної свідомості, поправлялася й політична ситуація для українців. Почавши від 1880 p., усі національно свідомі українці, а зокрема українська інтелігенція належали до народовського табору на Буковині. Спочатку вони не хотіли творити жодних політичних партій, щоб не роздрібнювати себе, аж до створення Української Радикальної Партії в 1906 р. на чолі з Теодотом Галіпом, Ільком й Остапом Поповичами та Наполеоном Бігарієм. їхніми органами були "Народна Воля" й "Народна Справа", які з'являлися в 1905—1909 pp., та "Громадянин", що прийшов їм на зміну і виходив аж до вибуху війни в 1914 р. Радикальна Партія мала досить добре зорганізовані партійні кадри при допомозі товариства "Січ". Однак її вплив на Буковині був слабкий.

Того самого 1906 р. була заснована також Соціал-демократична партія, яка ставила собі за мету організувати українське робітництво, її пресовим органом був часопис "Борба", що виходив з епіграфом "Пролетарі всіх країн, єднайтеся". Головою цієї партії був Осип Безпалко, а провідними діячами Григорій Андріящук, Микола Гаврищук та інші. Соціал-демократична партія була в опозиції до Радикальної партії, як також і до народовців, які в 1908 р. створили свою власну "Національно-демократичну партію", на чолі якої стали проф. С. Смаль-Стоцький, барон Микола Василько, Омелян Попович, Єротей Пігуляк, священик Теофіл Драчинський та ін. Пресовими органами цієї партії були "Буковина", яка тоді виходила тричі в тиждень, і тижневик "Народний Голос".

Жваву національно-освідомлюючу й одночасно спортову працю провадили руханкові й пожежні організації, об'єднані в "Союзі Січей", який у 1904—1914 pp. поширив свою сітку на всю Буковину й начисляв 123 правних членів, 5 окружних союзів та 112 товариств "Січ" по селах Буковини.

Поруч із цими найважливішими культурно-освітніми, запільно-громадськими та економічно-фінансовими товариствами в період національного відродження Буковини виникло багато організацій найрізноріднішого характеру, студентських, жіночих, учительських, церковних, драматичних, музичних, наукових, руханково-спортових тощо. У 1914 р. на Буковині було 590 різних українських товариств та установ.

Українське національне відродження на Буковині перебувало в тісному зв'язку із загальним українським відродженням. Від самого початку національно свідомі одиниці не без успіхів протистояли румунізації та германізації, налагоджуючи зв'язки з українцями з інших земель, доказували історичні права українців на Буковину.

У 1909 р. націонал-демократи організували в Чернівцях з'їзд, на який прибули всі активні українські діячі: сільські війти з заступниками, голови читалень "Просвіти" й товариства "Січ" тощо. На тому з'їзді створено "Руську Раду", відому також під назвою "Селянська Партія", на чолі з проф. С. Смаль-Стоцьким.

У такому стані Буковину захопила перша світова війна й перша російська окупація в 1914 р.