Велике Переселення Народів - епоха, наслідки та значення.

«Велике переселення народів» - пересування і розселення германських, сарматських, слов'янських та інших племен у III-VII ст. по території Азії, Європи, Північної Африки. Внаслідок переселення народів відбулось переформування кордонів країн узначній частині світу, були створені нові держави, ослабла та розпалась Римська імперія.

Зміст:
1. Епоха великого переселення народів
2. Особливості на території України
3. Причини та наслідки

Основний розвиток подій

Безпосереднім поштовхом до Великого переселення народів стало масове переміщення гунів у серед. IV ст. з Центральної Азії, де вони зазнали поразки від Китаю. В 375 р. гуни розгромили остготів, почали витісняти вестготів. Прагнучи врятуватися від гунів, племена вестготів домовилися з імператором Риму про поселення на Балканському пові на правах федератів. У 376 р. кількасот тисяч вестготів перейшли кордон і оселилися на території Римської імперії на південь від Дунаю. У 378 р. вони повстали проти Риму і разом із аланами та гунами розбили римське військо. На поч. V ст. вестготи проникли на територію Італії, а в серпні 410 р. захопили й спустошили Рим, у 418 р. перейшли до Південно-Західної Галлії (Аквітанії), де в 419 р. Створили перше на території Римської імперії германське королівство (Тулузьке) зі столицею в м. Толозі (нині Тулуза, Франція). Згодом вестготи захопили північно-східну частину Піренейського пі-ва. Його північно-західну частину на поч. V ст. захопили германські племена свевів, утворивши Свевське королівство.

Вандали, які проживали в басейні річки Одер, також оселилися на Піренеях, але в 429 р. переправилися в Північну Африку, де в 439 р. заснували германське королівство зі столицею в м. Карфагені. Побудувавши піратський флот, вони грабували міста середземноморського узбережжя. В 455 р. вандали захопили й пограбували Рим, знищивши велику кількість його жителів та унікальні античні пам'ятки. Германські племена англів, саксів і ютів, які жили на півострові Ютландія, у пониззях Ельби та Везера, в серед. V ст. почали переселення в залишену римлянами в 407 р. Британію, утворивши там наприк. VI-VII ст. кілька королівств. У серед. V ст. племена гунів на чолі з Аттілою перекочували з Чорноморських степів на Дунайську рівнину. Об'єднавшись з остготами, вони намагалися захопити Галлію та Італію, однак були розбиті на Каталаунських полях (451 p.). Племена бургундів у 457 р. захопили землі на південному сході сучасної Франції, утворивши ще одне германське королівство зі столицею в м. Ліоні. В 476 р. германський воєначальник Одоакр, який перебував на службі в римлян, скинув останнього імператора Західної Римської імперії Ромула Августула, що знаменувало падіння цієї частини могутньої держави (Східна Римська імперія - Візантія - продовжувала існувати до 1453 р.). У 488 р. остготи вторглися до Італії, а в 493 р. створили на захопленій території (від Центральної Італії до Дунаю) свою державу. В 568 р. до Північної Італії вторглися племена лангобардів (від них походить назва історичної області Італії - Ломбардія), заснувавши королівство зі столицею в м. Павії. Племена франків, які розселилися на території східної Галлії, очолювані Хлодвігом, наприк. V ст. розширили свої територіальні завоювання й утворили королівство, що стало найбільшою з усіх варварських держав.

На завершальному етапі Великого переселення народів у VI-VII ст. відбувалося переселення різних племен (переважно слов'янських) на території Східної Римської імперії. В 578 р. велика група слов'янських племен, переправившись через Дунай, проникла до Фракії, Македонії, Іллірії, Фессалії, Еллади. Внаслідок нового вторгнення в 589 р. слов'яни дійшли до Пелопоннесу. Зрештою слов'янські племена оселилися на величезній території від Чорного та Егейського морів до Адріатики. В 30-50х pp. VI ст. Східній Римській імперії вдалося відвоювати у варварів Північну Африку, Італію й частину Іспанії.

Епоха великого переселення народів

Велике переселення народів - умовна назва сукупності етнічних переміщень у Європі (IV-VII ст.) - германських, слов'янських, сарматських та інших племен на територію Римської імперії (західні історики називають його ще етнічною революцією).

Причини масової міграції: зростання чисельності племен, виснаження сільськогосподарських угідь, розклад первісно-общинних і становлення феодальних відносин, тиск з боку сусідів.

Серед передумов великого переселення народів був рух племен, що почався ще у III столітті до нашої ери. У період між 230 і 200 роком до н.е. до Чорного моря прибувають племена скірів та бастарнів; у 2 столітті до н.е. на територію Римської імперії вторглися германські племена кімврів, тевтонів та амбронів, згодом до них приєдналися свеви, херуски, лімеси, маркомани, хатти й алемани. Зовсім перед початком великого переселення народів, визначеним істориками, на територію сучасної України приходять сарматські племена аланів та германські готів.

Алани просуваються на степову територію Причорномор’я у I столітті нашої ери. Це могутнє обєднання сарматських племен підкорило собі всіх інших сарматів і впродовж довгого часу тримало у страху та покорі осіле населення сусідніх держав (навіть Римської імперії).

Поряд з аланами на території сучасної України існував Антський союз – об’єднання осілих племен антів, які на думку істориків склали генетичне ядро сучасного українського народу. Анти відрізнялися від свої сусідів-кочівників мирним характером: вони займались землеробством та ремісництвом, вели торгівлю з сусідами – як аланами та склавинами (інше слов’янське плем’я), так і з мешканцями Римської імперії.

У III - IV столітті прагерманські племена готів, що займали Балтійське узбережжя, опанували територію між Бугом і Дунаєм (вестготи), а також між Дніпром і Кубанню (остготи). Частина готів оселилася и Приазов'ї серед залишків сарматських племен, які значною мірою їх асимілювали.

Остготи створили свою державу, столицею якої стало місто Данпрштадір (на березі Дніпра). Найбільшої могутності вона досягла за короля Германаріха (IV століття). Тривалий час між антами (Анти) і готами були добросусідські відносини. У III столітті готи й анти в спільних походах проти Римської імперії захопили частину Дунайської рівнини, згодом колонізованої слов'янами. Однак в середині IV століття готи і анти почали воювати між собою.

Наприкінці IV століття готський племінний союз був розбитий і тюркомовними племенами гунів, які прийшли з Центральної Азії. На стороні гунів у війні з готами виступили анти. Готи були вимушені тікати, підкорюючи та освоюючи території Римської імперії.

Осівши в Придунайській рівнині, гуни тривалий час вели спустошливі війни із сусідніми державами. Лише в 451 році об'єднане військо римлян і Готів остаточно перемогло гунів. Після смерті гунського царя Аттіли в 453 році гунський племінний союз розпався, а його племена розсіялися серед місцевих народів.

Також у великому переселенні народів приймали участь:

• кочові племена вандалів. Зазнавши тиску з боку гунів, вони разом з аланами дійшли аж до африканських володінь Римської імперії, де створили власну державу;
• алемани. В середині Vстоліття етнос алеманів захопив територію сучасних Південної Німеччини, Швейцарії та Ельзасу;
• бургунди, які утворили королівство з центром у Ліоні (нині місто у Франції), що обіймало весь басейн ріки Рона. Наприкінці V століття сформувалася Франкська держава на території Галлії;
• англи, сакси і юти, котрі утворили низку королівств у Британії.

У середині VI ст. у Північне Причорномор'я, Подунав'я і на Балкани вторглися тюркомовні племена аварів. Вони були авангардом великої і групи племен, що просунулися з Центральної Азії і склали основу Західно-тюркського каганату. В 601-602 роках авари та Візантія вели запеклу війну, у якій анти виступили на боці візантійців. В результаті Антський союз розпався на низку племінних об’єднань, що за декілька століть увійшли до складу Київської Русі.

В VII столітті відбулось також часткове переселення болгарських племен на Дунай, де вони утворили Дунайску Болгарію. Це призвело до того, що болгарами стали називати південнослов’янське населення. В це же час у Прикаспії та Приазов’ї утворюється держава войовничого народу хозарів – Хозарський каганат. Впродовж багатьох десятиліть Хозарський каганат тероризував слов’ян, це почалося задовго до утворення руської держави.

Отож велике переселення народів тривало з III до VII століття нашої ери. Одні племена витісняли інші, утворюючи нові держави і руйнуючи старі.

Велике переселення народів на території України

Територія України належала до регіонів, котрими в епоху великого переселення народів відбувався активний рух племен. Як вже згадувалось, на сучасних українських територіях відбувався пролог великого переселення – прихід сарматських та готських племен. Саме у Причорномор’ї сармати створили племінний союз аланів.

Окремою сторінкою передумов великого переселення було формування на півдні сучасної України держави остготів. Це було важливе королівство, що мало значний вплив на тогочасні торгівельні відносини, адже займало стратегічно вигідну у цьому розумінні територію. Цікаво, що остготи вже проповідували давні версії християнства, це безперечно мало вплив на світову культуру.

По території України також рухалися кочові племена гунів, напади яких призвели до витіснення та знищення перерахованих вище народів, а також до розпаду найбільш ймовірних предків сучасних українців, Антського союзу, на 14 племінних об’єднань, описаних літописцем у «Повісті временних літ». Серед них літописець згадує полян, деревлян, дреговичів, сіверян, моравів, чехів, поморян та інших. «І так розійшовся слов'янський народ, а від його [імені] й дістали назву слов'янські письмена», - робить висновок автор.

На завершальному етапі переселення народів мешканці протиукраїнських територій страждали від тиску з боку Хозарського каганату та племен болгарів, були вимушені платити нападникам данину і боротися з ними ще задовго до утворення давньоруської держави.

Слов’янські племена, що утворилися внаслідок великого переселення народів і проживали на території України стали основою населення Київської Русі, а отже – предками українського народу. Недарма багато вчених припускає, що нація українців виникла саме внаслідок руху племен по Східній Європі, злиття прийдешніх етносів з місцевими осілими племенами.

Причини та наслідки великого переселення народів

Серед причин великого переселення народів називають:

• розвиток господарства, що спричинив нестачу орних земель і змусив племена рухатися в пошуках нових територій з плодовитими грунтами;
• демографічні зміни – приріст населення, що виникли внаслідок того, що народи перейшли до осілого способу життя;
• посилення впливу вождя та племінної верхівки на життя соціуму при початку формування класових відносин, прагнення правлячих елементів до завоювань і збагачення;
• кочові племена, що напосідали на осілі й змусили їх поступитись освоєними територіями;
• суттєве похолодання, що призвело до занепаду землеробства, скотарства і змусило племена почати рух у пошуках більш сприятливого клімату;
• тиск з боку Римської імперії, що часто підкорювала варварські народи, включаючи їхні землі до свого складу, вимагаючи від них служби і розселяючи по власній території.

Ці причини були найбільш актуальні для германських племен, які населяли території між Рейном і Віслою, Скандинавією і Дунаєм. Тому їх справедливо вважають найактивнішими учасниками великого переселення народів.

Фактичним приводом до початку великого переселення народів став напад гунських племен на остготів у 375 році. Значною мірою на переселення вплинула ланцюгова реакція – одні племена витісняли інші, це призвело до максимально масштабного руху народів.

Головним наслідком великого переселення народів називають розпад держави, що довгий час була найбільш впливовою у світі – Римської імперії. Це потягло за собою зміни у суспільних відносинах: поруйнування римської системи землеволодіння, відвоювання римських земель так званими варварами і практично остаточне усунення рабства призвели до початку формування феодального ладу, який ліг в основу більшості нових держав.

Натомість воно сприяло соціальному розвитку самих мігрантів, зумовило створення в їхньому середовищі великих етнічних спільнот. У Західній Європі з'явилися германські держави, чим було закладено основи сучасної політичної та етнічної карти Європи.

Внаслідок великого переселення народів кордони держав були перекроїно, виникли нові країни – Вестготське, Вандальське, Бургундське королівства, Болгарія, Італія, Хозарський каганат тощо. У багатьох з цих країн розповсюдилося християнство, привнесене готом Вульфілом, який переклав Біблію готською мовою.

Епоха великого переселення народів ознаменовує глобальні зміни, вважається етапом переходу людства від Античності до Середньовіччя, від рабовласництва до феодалізму.