Крим у XIII-XIV століттях
Кримський півострів поділяється на нагір'я, рівнину і півострів Керч. На береговій смузі і в гірських долинах Криму існувала дуже давня землеробська культура. Північна степова частина Криму з'єднана з чорноморськими степами тільки вузьким перешийком, тому вона була безпечним і в кліматичному відношенні сприятливим місцем для зимівок кочівників.
Численні грецькі міста на узбережжі були тісно пов'язані торговельними відносинами з Середземним морем. А гирло Дону було кінцевим пунктом великого караванного шляху, що йшов з монгольських степів і Хорезму через пониззя Волги до Азовського і Чорного морів. За самим своїм місцем розташування та природою Крим був покликаний слугувати торговельним портом для кочівників, що населяли чорноморські степи.
На час завоювання Криму татарами приморська частина півострова — Херсонес, Сугдея, або Судак, Бос-пор — знаходились під владою Візантії, а північна, степова частина належала половцям, які брали данину з грецьких міст і користувались їхніми гаванями для вивозу рабів і для придбання іноземних товарів. У гірській частині Криму було розташовано невелике князівство Готія, або Дорі, з центром на місці теперішнього Ескі-Кермен і з сильною фортецею Феодоро, або Мангуп-Кале. Готія знаходилась у васальній залежності від Візантії. Серед багатонаціонального населення цього князівства ще проживали залишки готів, але правляча династія була грецька, з роду трапезундських Комненів.