Право власності та володіння в Київській Русі

Норми цивільного права Київської Русі чітко не окреслювали Права власності у сучасному розумінні, позаяк ні суб'єкта, ні об'єкта речового права конкретно не було визначено. Щоправда "Руська правда" розрізняє право власності - власністькнязя, бояр, церкви на борт, рільничі межі тощо і право володіння - фактичне користування якоюсь річчю. У роді суб'єкта права власності та володіння виступають фізичні (князь, боярин, тіун, смерд) та юридичні (монастирі, верви, роди, єпископства) особи. Тобто можна говорити як про індивідуальне, так і громадське право власності. Об'єктом права власності були одяг, прикраси, земля, будинки, борт, раби (їхні діти, майно і продукти праці), човни, худоба та птиця, речі (зброя, знаряддя праці) тощо.

Земля вважалася власністю держави (князя), а всі землевласники фактично були землекористувачами на різних умовах. Феодальна власність на землю існувала у вигляді княжого домену (уділу) боярських вотчин, монастирських угідь. Джерелами набуття права власності на землю вважалися: освоєння пустищ явочним порядком, позика, захоплення силою в общин, одержання за службу у вигляді феоду. Вотчина (успадковане земельне володіння) складалася з приватної власності на палати (хороми) господаря, житла для слуг, челяді, холопів, смердів, знаряддя праці, земельні угіддя, ліси, борт, мисливські та промислові ділянки. Всі тварини на них теж вважалися приватною власністю.

Власник рухомого майна користувався, володів та розпоряджався ним на свій розсуд, йому гарантувався судовий захист права власності (повернення речі, відшкодування пошкодження, збитку). Приватна власність охоронялася штрафними санкціями, розмір яких залежав ВІД виду і кількості украденого, місця вчинення злочину (в полі чи в оцарку).

Право власності успадковувалося за заповітом і за законом. Про це є згадка вже в угоді 911 р. Русі з Візантією. Успадкувати могли лише сини померлого (двір обов'язково діставався молодшому за принципом мінорату), а за їх відсутності - брати. Лише боярська власність могла дістатися донькам (право - привілей). Якщо діти у померлого неповнолітні, - ними та їхньою приватною власністю порядкували опікуни: мати, близькі родичі, добрі люди, церква, які повертали майно при досягненні повноліття. За правом зобов'язань власність можна було купувати, продавати, давати в позику, оренду, заставу, найм, поклажу тощо.

Ключові поняття: власність, об'єкт, суб'єкт, володіння, користування, розпоряджання, успадкування, зобов'язальні дії.