Останній князь об'єднаної Київської Русі

Останнім князем об’єднаної Київської Русі був Мстислав Великий – старший син Володимира Мономаха та дочки останнього англо-саксонського короля Гаральда Гіди, що народився у 1076 році. Мстислав також ввійшов в історію під іменами Геральд, Федір та Феодор. Він – єдиний, кого названо Великим у давньоруських літописах.

Своє правління Мстислав почав у 12 або 13-річному віці, коло батько поставив його княжити у Новгороді. Згодом керував Ростовською і Смоленською землями, посідав на білгородському княжому столі, а пізніше на прохання батька розділив з ним правління у Києві. Після смерті Володимира Мономаха, у 1125 році, став одноосібним київським князем і продовжив провадити батькову політику.

Мстислав Володимирович славився як могутній князь зі справедливим, але владним характером. Він не допускав міжусобних чвар у державі і тримав місцевих князів у залізному кулаку. Коли князі Полоцька (зараз Білорусь) намагалися відокремитись від Київської Русі у 1128-1130 роках, князь придушив повстання і вислав бунтівників до Константинополя, а на княжий стіл у Полоцьку посадив свого сина Ізяслава.

Літописці так описують Мстислава: «Был великий правосудец, в воинстве храбр и доброразпорядочен, всем соседям его был страшен, к подданным милостив и разсмотрителен. Во время его все русские князи жили в совершенной тишине и не смел один другаго обидеть. Сего ради его вси именовали князь Мстислав Великий. Подати при нем хотя были велики, но всем уравнительны, и для того всии приносили без тяготи».

За правління Мстислава Великого обстановка в країні була доволі мирною. У 1129 князь заснував кам’яну церкву Святого Федора в Києві.

У зовнішній політиці Мстислав керувався принципами свого попередника і взяв курс на зміцнення держави та захист її кордонів. За правління Мстислава Володимировича відбулася низка воєнних походів на половців, воював з чуддю і литвою.

Міжнародні відносини князь будував шляхом династичних шлюбів. Сам він був одружений двічі – з Крістін, донькою шведського короля Інга Стейнкельсона, а після смерті першої дружини у 1122 році – з донькою новгородського посадника Дмитра Завидовича, ім’я якої до нашого часу не дійшло. Від цих шлюбів у князя будо багато дітей: 11 від першого та 2 від другого.

Своїх дочок Мстислав вигідно повидавав заміж:

• Інгеборгу – за датського князя;
• Мальмифріду Мстиславну – за короля Норвегії, а потім за короля Данії;
• Євпраксію Мстиславну – за сина візантійського імператора;
• Марію Мстиславну за Всеволода II Ольговича, великого князя київського;
• Рогнеду Мстиславну – за волинського князя Ярослава;
• Ксенію – за ізяславського князя Брячислава Глібовича;
• Ефросинію – за короля Угорщини.

Сини київського правителя стали на чолі різних князівств:

• Всеволод Мстиславич став князем новгородським;
• Святополк Мстиславич був князем псковським, новгородським, полоцьким, берестейським і володимир-волинським;
• Ізяслав II Мстиславич згодом став великим князем київським;
• Ростислав Мстиславич теж став великим князем київським, князем смоленським;
• Володимир-Дмитро — великий князь київський, князь дорогобузький.

14 квітня 1132 року Мстислав Володимирович Великий помер, а великокнязівський престол зайняв його брат Ярополк II. Мстислава поховали у київській церкві Святої Софії.

Саме з роком смерті цього князя історики пов’язують початок періоду роздробленості Київської Русі. Серед причин історики називають те, що ні один з наступників Мстислава відрізнявся б видатними рисами правителя та завойовника, як цей князь. Також вплив на дезінтеграцію і децентралізацію держави мало те, що сини Мстислава стали на чолі різних князівств.