Втрата українськими землями своєї автономії (1385-1480 pp.)

Після вимирання династії польських королів П'ястів (1370 р.) влада в Польщі перейшла до рук француза Людовіка Анжуйського, а він, у свою чергу, передав корону своїй дочці Ядвізі. Та коли Ядвіга захотіла одружитися з австрійським принцом Віль-гельмом, якого вона кохала, як зразу ж втрутилися польські магнати. Вони запропонували Ядвізі заради державних інтересів повінчатись з литовським князем Ягайлом. Це б дало змогу об'єднати сили Польщі і Литви і зупинити експансію німців. Ядвіга змушена була погодитись. Вільгельма відправили назад до Австрії, а майже 12-літня дівчин ка-підліток була повінчана з 40-літнім кн. Ягайлом у 1385 р.

Одружившись з Ядвігою, Ягайло став повноправним володарем об'єднаної Польщі і Литви. Він зразу ж наказав всім нехристиянам Литви прийняти католицтво. Однак нащадки Гедиміна і соратники Вітов-та не захотіли прийняти католицтво - Сам ВІтовт був прихильником релігійного компромісу, проте значна кількість ревних христолюбивих православних не до-помогала йому в досягненні цього компромісу. Тому частина литовців прийняла католицтво, а решта — православ'я.

Отже, за умови Кревської унії, Ягайло, одружуючись з Ядвігою, отримував титул короля Польщі і зобов'язувався окатоличити литовців та «навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської».

Князь Вітовт очолив литовсько-руську опозицію. Підтриманий литовськими феодалами та руськими удільними князями, він у 1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити політичну єдність своєї держави, Вітовт переходить до ліквідації південно-західних удільних князівств — Волинського, Новгород-Сіверського, Київського, Подільського. В цих землях починають управляти намісники великого князя. Посилюється соціальний гніт, а українські землі поступово втрачають свою автономію. Вітовт постійно будував систему опорних укріплень у Барі, Брацлаві, Звенигороді, Жванці, Черкасах та інших містах. Проте ці плани так і не вдалося реалізувати. Поступальний рух на схід було припинено внаслідок воєнної катастрофи на Ворсклі — 1399 р. — у битві з татарами тут загинув цвіт військових формувань Литви і Русі. Проте воєнний потенціал князівства був ще досить міцним, про що свідчить перемога об'єднаних сил слов'ян і литовців над Тевтонським орденом у 1410 р. під Грюнвальдом.

Король польський Ягайло робив чимраз більші поступки на користь Польщі і на шкоду Литві. Поступлива політика литовських магнатів викликала обурення білоруських і українських панів, які теж трудились на користь Литви. Вони були рівноправними учасниками у державному і суспільному житті князівства. Православна церква була у литовців в особливій пошані. А за умовами Кревської унії відразу і бояри-католики дістали окремі привілеї. А свідченням остаточної дискримінації православного населення стала Городельська унія 1413 р.

Пани православної віри, що до того часу мали провідне становище в Литовському князівстві, несподівано втратили свої привілеї, а поляки і спольщені литовці захопили владу у свої руки.

Влада стала роздавати українські землі католицькій церкві, були засновані католицькі єпископські кафедри у Кам'янці-Подільському і Луцьку.

Різні напрями в боротьбі за українські землі. Виникають і розвиваються литовсько-польський і ук-раїксько-литовський напрями в боротьбі за українські землі.

Водночас поряд з антипольським наростає ан-тилитовський рух, про що свідчать народні виступи у 1440 р. на Волині та Київщині. Намагаючись проводити гнучку внутрішню політику, литовська верхівка спершу йде на відновлення Київського та Волинського удільних князівств. Наприклад, залежність Київського князівства від литовської влади виражалась не тільки у васальній залежності київського князя. Бо, крім того, існували певні обмеження воєнних, зовнішньополітичних і фінансових функцій місцевих феодалів на користь Литви. Однак рівень цієї залежності не завжди був однаковим. Він збільшувався при наявності у Литви сильної великокнязівської влади і зменшувався під час її ослаблення. Такий статус Київського князівства в основних своїх рисах зберігався до 1471 р.

Цього ж року внаслідок централізаторської політики литовського уряду воно було перетворене на воєводство. Втративши рештки політичної самостійності. Київське воєводство, як ординарна провінція Литовського князівства, проіснувало до Люблінської унії 1569 p., після якої більша частина українських земель, у тому числі і Київщина, були загарбані польською шляхтою та магнатами.

Отже, залишки української автономії ліквідовані остаточно, і ці землі стали провінціями Литви.