Втрата Українськими землями своєї автономії (1385-1480 pp.)

Після вимирання династії польських королів П'ястів (1370 р.) влада в Польщі перейшла до рук француза Людовіка Анжуйського, а він, у свою чергу, передав корону своїй дочці Ядвізі. Та коли Ядвіга захотіла одружитися з австрійським принцом Віль-гельмом, якого вона кохала, як зразу ж втрутилися польські магнати. Вони запропонували Ядвізі заради державних інтересів повінчатись з литовським кня­зем Ягайлом. Це б дало змогу об'єднати сили Польщі і Литви і зупинити експансію німців. Ядвіга змуше­на була погодитись. Вільгельма відправили назад до Австрії, а майже 12-літня дівчин ка-підліток була по­вінчана з 40-літнім кн. Ягайлом у 1385 р.

Одружившись з Ядвігою, Ягайло став повноправ­ним володарем об'єднаної Польщі і Литви. Він зразу ж наказав всім нехристиянам Литви прийняти като­лицтво. Однак нащадки Гедиміна і соратники Вітов-та не захотіли прийняти католицтво - Сам ВІтовт був прихильником релігійного компромісу, проте значна кількість ревних христолюбивих православних не до-помогала йому в досягненні цього компромісу. Тому частина литовців прийняла католицтво, а решта — православ'я.

Отже, за умови Кревської унії, Ягайло, одружую­чись з Ядвігою, отримував титул короля Польщі і зо­бов'язувався окатоличити литовців та «навік приєдна­ти всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської».

Князь Вітовт очолив литовсько-руську опозицію. Підтриманий литовськими феодалами та руськими удільними князями, він у 1392 р. був визнаний довіч­ним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити політичну єдність своєї держави, Вітовт пе­реходить до ліквідації південно-західних удільних князівств — Волинського, Новгород-Сіверського, Київ­ського, Подільського. В цих землях починають управ­ляти намісники великого князя. Посилюється соціаль­ний гніт, а українські землі поступово втрачають свою автономію. Вітовт постійно будував систему опорних укріплень у Барі, Брацлаві, Звенигороді, Жванці, Чер­касах та інших містах. Проте ці плани так і не вдало­ся реалізувати. Поступальний рух на схід було при­пинено внаслідок воєнної катастрофи на Ворсклі — 1399 р. — у битві з татарами тут загинув цвіт військо­вих формувань Литви і Русі. Проте воєнний потенціал князівства був ще досить міцним, про що свідчить пе­ремога об'єднаних сил слов'ян і литовців над Тевтонсь­ким орденом у 1410 р. під Грюнвальдом.

Король польський Ягайло робив чимраз більші по­ступки на користь Польщі і на шкоду Литві. Поступ­лива політика литовських магнатів викликала обурен­ня білоруських і українських панів, які теж трудились на користь Литви. Вони були рівноправними учасни­ками у державному і суспільному житті князівства. Православна церква була у литовців в особливій по­шані. А за умовами Кревської унії відразу і бояри-католики дістали окремі привілеї. А свідченням ос­таточної дискримінації православного населення стала Городельська унія 1413 р.

Пани православної віри, що до того часу мали провідне становище в Литовському князівстві, несподівано втратили свої привілеї, а поля­ки і спольщені литовці захопили владу у свої руки.

Влада стала роздавати українські землі католицькій церкві, були засновані католицькі єпископські кафед­ри у Кам'янці-Подільському і Луцьку.

Різні напрями в боротьбі за українські землі. Виникають і розвиваються литовсько-польський і ук-раїксько-литовський напрями в боротьбі за українські землі.

Водночас поряд з антипольським наростає ан-тилитовський рух, про що свідчать народні виступи у 1440 р. на Волині та Київщині. Намагаючись прово­дити гнучку внутрішню політику, литовська верхівка спершу йде на відновлення Київського та Волинського удільних князівств. Наприклад, залежність Київсько­го князівства від литовської влади виражалась не тільки у васальній залежності київського князя. Бо, крім того, існували певні обмеження воєнних, зовнішньополітич­них і фінансових функцій місцевих феодалів на ко­ристь Литви. Однак рівень цієї залежності не завжди був однаковим. Він збільшувався при наявності у Лит­ви сильної великокнязівської влади і зменшувався під час її ослаблення. Такий статус Київського князівства в основних своїх рисах зберігався до 1471 р.

Цього ж року внаслідок централізаторської політи­ки литовського уряду воно було перетворене на воє­водство. Втративши рештки політичної самостійності. Київське воєводство, як ординарна провінція Литов­ського князівства, проіснувало до Люблінської унії 1569 p., після якої більша частина українських зе­мель, у тому числі і Київщина, були загарбані поль­ською шляхтою та магнатами.

Отже, залишки української автономії ліквідовані остаточно, і ці землі стали провінціями Литви.

загрузка...