НЕБЕЗПЕКА ВИНИКНЕННЯ КОАЛІЦІЇ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ, СПРЯМОВАНОЇ ПРОТИ ГЕТЬМАНЩИНИ

Хто, як не історики, знають, що на світі немає нічо­го вічного. Та це стосується тільки матеріального світу. У світі ж ідеальному накопичилась величезна кіль­кість так званих «вічних істин». Окрім традиційних забобонів, до «вічних істин» можна віднести також і істо­ричні стереотипи. І породжуються вони не тільки ле­гендами, працями на замовлення, а й зусиллями со­лідних науковців. Одним з таких стереотипів є оцінка рішення Б. Хмельницького зняти облогу Замостя і не йти далі на Варшаву. Й досі вважається, що зняття облоги Замостя — це величезна помилка Б. Хмель­ницького. Вважається, що йому не вистачило рішу­чості, політичної мудрості і таке інше. Історики вже майже 350 років докоряють гетьманові Замостям, вва­жаючи, що вони краще б справились з цією проблемою і, захопивши Варшаву, уже в 1648 р. мали б неза­лежну Українську державу.

Дійсно, після перемог під Жовтими Водами, Корсу­нем, Пилявцями, Львовом Річ Посполита зазнала вели­чезного потрясіння. Проте її військово-економічний потенціал не був зруйнований, він набагато переважав можливості Гетьманщини і війська Б. Хмельницького. Нині просто важко уявити, з якою силою зіткнулось козацьке військо у 1648 р. А вона, на думку військово­го історика генерал-хорунжого Генштабу Армії УНР Миколи Капустянського, була такою:

1. Річ Посполита Польська в середині XVII ст. була в апогеї своєї політико-стратегічної могутності, як одна з найсильніших держав Європи. Вона володіла просторами від Балтійського до Чорного моря: їй належали вся Литва, Білорусь, майже всі українські землі за винятком Закарпаття, і навіть московська Смоленщина. За сучасними понят­тями, Польща створювала із цих 4-х народів імпе­рію з її напіввасалами (Східна Прусія, Лівонія, Бранденбург), прагнучи, здобувши «шапку Мо-номаха», стати гегемоном на Сході Європи.

2. Польщу підтримували католицькі держави Євро­пи, зокрема Папа Римський з його могутнім єзуїт­ським орденом.

3. Крім того, Польщу поважали і боялись її сусіди (Москва, Швеція, Молдавія, Семигород, Туреччи­на і Кримське ханство).

4. Вона володіла великим воєнним потенціалом. При необхідності Річ Посполита могла мобілізу­вати та розгорнути 150 тис. добре озброєних во-якІв. В Європі не було подібного їй воєнного по­тенціалу. Наприклад, Франція тримала в мирний час 24-30 тис, на війні розгортала 50-60 тис. Швеція і того менше. До того ж, великі еко­номічні й фінансові засоби давали можливість полякам найняти для бойових потреб десятки тисяч загартованих у 30-літній війні німецьких найманців із зброєю та спорядженням. Польщу відстоювала сучасно озброєна литовська армія.

5. Польська войовнича шляхта та командний склад були носіями бойових переможних традицій та­кож і над козаками, надто в 1637-1638 pp.

6. Взагалі ж Польща могла боротись і проти ко­аліції держав, що вона довела 1654-1657 pp.

Ці дані підтверджуються безліччю інших джерел, та на них чомусь не звертають уваги хулителі гетьма­на. На відміну від деяких сучасних романтиків, геть­ман був жорстким реалістом і чудово розумів, що, за­хопивши Варшаву, він може втратити все своє військо.

Б. Хмельницький не став приступом брати Львів. Він скромно задовольнився викупом. Дехто з учених пояснює це тим, що Б. Хмельницький не хотів руй­нувати таке чудове місто. Насправді ж, причина була зовсім в іншому, тим більше, що сентиментальним геть­ман не був. Насправді ж, він боявся, що козаки і поспо­литі з повстанських загонів, пограбувавши Львів, пе­реобтяжившись здобиччю, втратять боєздатність. Грабунок — на ті часи звичайна військова традиція, якої не міг зламати навіть гетьман. Здеморалізоване пінсько не змогло б вести активних бойових дій.

Що стосується Варшави, то там можливість вику­пу відпадала цілком: військо мало шалене бажання помститися за всі кривди українського народу. Схема в подібному випадку була типовою: облога, штурм, різня, грабунок... Проте у відриві від запілля, від баз, від резервів, у ворожому оточенні козацьке військо було приречене на загибель.

Гетьман знав, що тилу в нього практично не існує. З півночі над Києвом нависало литовське військо під керівництвом кн. Радзивілла, в південне підбрюшшя Україну кололи списами татари. Хоча Тугай-бей, со­юзник козаків, величався «другом і братом» гетьмана, це йому зовсім не завадило зненацька кинути свої орди на прикордонні міста України.

Спілка з кримчаками завжди виглядала меркантильною річчю, бо Крим дбав про свої вигоди і був зовсім не зацікавле­ний у зміцненні України. Це пізніше яскраво вияви­лось і під Берестечком, і під Зборовом...

Є ще один фактор, який у нашій історіографії чо­мусь не враховують. Цей фактор — міжнародний. Так, перемогами козацько-селянського війська сила Польщі була підірвана, але не знищена. До того ж з нею було пов'язано занадто багато інтересів західноєвропейських країн.

Переживши жахи Реформації, католики не зби­ралися йти на поступки схизматикам-православним. Не без втручання Ватикану визрівала ідея військово-політичної католицької коаліції, з якою гетьман аж ніяк не хотів зіткнутись. Щоб протистояти таким си­лам, треба було мати величезні, майже невичерпні еко­номічні та військові можливості, не кажучи вже про геополітичні. Гетьмая був добре поінформований про все, що діялось у Європі, тому зрозумів, до яких меж можна було доводити свої вимоги Польщі.

Мабуть, з легкої руки російського історика G. M. Со­ловйова, в історіографії склався певний стереотип від­носно Б. Хмельницького. Мовляв, це був простодуш­ний козарлюга, малоосвічений і темпераментний, людина настрою, яка й сама інколи не знає, чого хоче. Однак проф. І. П. Крип'якевич у монографії «Богдан Хмель­ницький» (Львів, 1990), а також сучасні українські вчені В. А. Смолій і B. C. Степанков у праці «Богдан Хмель­ницький: Хроніка життя і діяльності».— К., 1994 на підставі вже відомих і нових документів довели, що Хмельницький отримав блискучу, як на той час, осві­ту. Він вільно володів кількома іноземними мовами, тому добре орієнтувався в політичній обстановці Захід­ної Європи.

У той же час його союзник, московський цар «ти­шайший» Олексій Михайлович в освіті здолав шлях лише від буквара і до Псалтирі...

Тому легковажністю і імпульсивністю дії такого політика як Б. Хмельницький пояснювати не варто.

Коли гетьман отримав листа від нового короля польського Яна Казиміра з обіцянками прихильності, то зрозумів, що це був шанс, блискуча нагода достойно завершити перший етап визвольних змагань і відвес­ти війська в Україну.

Взагалі ж, емпіричне узагальнення причин і наслід­ків цієї воєнної кампанії Б. Хмельницького було зроб­лене львівським істориком і політологом Л. А. Сотни­ком.

загрузка...