Главная Історія Новий час (1775 — 1917) Початок Першої світової війни. Воєнні дії у 1914 р. на українських землях

Початок Першої світової війни. Воєнні дії у 1914 р. на українських землях

Зміст:
1. Основні причини і привід до початку Першої світової війни.
2. План «блискавичної війни».
3. Українські землі у складі двох імперій.
4. Плани держав Троїстого союзу й Антанти стосовно України.
5. Хід воєнних дій на території України в 1914 р.


1. Основні причини і привід до початку Першої світової війни.

1 серпня 1914 р. почалася Перша світова війна. її основними причинами були економічні й політичні протиріччя між державами двох військово-політичних блоків:

Антанти (сформувався в 1904-1907 pp.; до його складу входили Росія, Велика Британія і Франція);

Троїстого союзу (сформувався в 1882 p.; до його складу входили Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).

Найгостріші протиріччя за сфери впливу виникли між Німеччиною та Росією, Німеччиною та Великою Британією, Німеччиною та Францією, Австро-Угорською та Російською імперіями, а також між державами всередині цих двох військово-політичних блоків.

На 1914 р. особливо загострилися протиріччя між Німеччиною та Росією. На шляху здійснення експансіоністських планів Німеччини щодо розширення її геополітичного простору стала Російська імперія. Давні мрії Німеччини про здійснення «світової політики» перекреслювалися могутнім потенціалом Росії. Німеччина прагнула підкорити Росію економічно й послабити її в політичному і військовому відношенні. Вона планувала відтіснити Росію на Схід, обмеживши її границями колишнього Московського князівства.

Найтиповішою формою реалізації агресивної політики Німеччини став план «Дранг нах Остен» - «Натиск на Схід», що передбачав захоплення чужих територій збройним шляхом. До таких територій, наприклад на Сході, були віднесені Україна, Польща, Білорусія і Прибалтійські губернії Російської імперії.

Приводом до війни стало вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. 28 червня 1914 р. у Сараєво його смертельно поранив серб Г. Принцип з таємної організації «Млада Босна». Австрійський уряд обвинуватив у цьому вбивстві Сербію і вручив сербському уряду ультиматум. Він не був прийнятий Сербією і став приводом для оголошення Австро-Угорщиною 28 липня 1914 р. війни Сербії. Австро-Угорщину підтримала Німеччина. На захист Сербії виступила Російська імперія. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії. Незабаром у війну вступили Франція та Велика Британія.

2. План «блискавичної війни». Перша світова війна велася майже на десятку фронтів у різних куточках земної кулі. Однак головними фронтами були Західний, де німецькі війська вели бойові дії проти англійських, французьких і бельгійських військ, і Східний, де війська Росії протистояли об'єднаним силам австро-угорської та німецької армій. Людські, сировинні і продовольчі ресурси Антанти значно перевищували ресурси Троїстого союзу (або, як його називали інакше, Центрального блоку), тому шанси Німеччини й Австро-Угорщини на перемогу у війні на два фронти були незначними.

У Німеччині генеральний план ведення війни був розроблений начальником генштабу А. фон Шліфеном і здобув назву план «блискавичної війни». Відповідно до цього плану після оголошення війни Франції та Росії, Німеччина повинна була розгромити їх по черзі. На початку воєнних дій планувалося завдати поразки Франції і знищити її армію за допомогою удару, завданого через Бельгію по Парижу, прорвавши оборону французьких військ на найменш захищених ділянках французько-бельгійського кордону. Потім планувалося сконцентрувати всі сили проти Росії й у взаємодії з австро-угорською армією розгромити її війська і домогтися її капітуляції.

3. Українські землі у складі двох імперій. Ще в 1795 p. у результаті третього поділу Польщі територія України була остаточно розподілена між Російською й Австрійською (з 1867 р. - Австро-Угорська) імперіями.

До території Російської імперії було приєднано близько 80% українських земель. На початку XX ст. українські землі у складі Росії входили в дев'ять губерній: Волинську, Подільську, Полтавську, Київську, Катеринославську, Херсонську, Харківську, Чернігівську і Таврійську (без Криму). Значна частина українців проживала за межами цих губерній - на Дону і на території Кубані. Змішаним було населення і прикордонних губерній - Курської, Воронезької, Гродненської, Мінської, Територія етнічних українських земель, захоплених Російською імперією, охоплювала 618 тис. км кв.

До Австрійської імперії після розпаду Королівства Польського відішли західні землі у складі Буковини, Галичини, Бессарабії з територією 72 тис. км кв.

У роки Першої світової війни українські землі стали об'єктом територіальних домагань з боку воюючих блоків - Троїстого союзу й Антанти (в особі Росії).

І Австро-Угорська, i Російська імперії прагнули використати війну ДЛЯ придушення національно-визвольного руху українського народу. A українці, розділені між двома імперіями, змушені були воювати один з одним: у російській армії нараховувалося близько 4 млн українців, а в австрійській - 300 тис.

4. Плани держав Троїстого союзу й Антанти стосовно України.

4.1. Німеччина.

а) Одні політичні сили Німеччини розглядали варіант входження українських земель до складу майбутньої, як вони планували, «Великої Німеччини» разом із Нідерландами, Бельгією, Данією, Австро-Угорщиною, Польщею, Прибалтикою, слов'янськими землями Балканського півострова. Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенційна колонія, звідки можна буде черпати сільськогосподарські продукти і природні ресурси.

б) Інші політичні сили цієї країни бачили долю України інакше: вони сподівалися на будівництво самостійної української держави, яка б послабила Росію та закрила б їй вихід до Європи.

4.2. Австро-Угорщина. Австро-Угорщина планувала захопити Волинь і Поділля. Разом із тим, вона прагнула зміцнити своє панування в Галичині, Закарпатті й Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив також відрив від Москви і завоювання інших українських земель і створення на них незалежної України, що повинно було, на його думку, послабити вплив Москви на Південно-Східну Європу.

4.3. Росія. Під гаслом «об'єднання всіх українських земель» Росія прагнула захопити всю Галичину, Закарпаття і Буковину. Українські землі правлячими колами Росії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах і в Передній Азії. Офіційна російська влада категорично відкидала прагнення українського народу до незалежності.

5. Хід воєнних дій на території України в 1914 р. Російська імперія, що володіла величезними просторами, ще не могла опам'ятатися від поразки в війні з Японією (1904-1905 pp.) і внаслідок цього, а також технічної і технологічної відсталості, різко наростаючих соціально-економічних проблем у країні, політичної кризи у верхніх ешелонах влади, була не здатна забезпечити ефективний захист своєї території, і насамперед південно-західних (українських) земель.

Війська Південно-Західного фронту, які знаходилися на території України (у складі чотирьох армій), були розтягнуті на 450 км - від Іван-міста до Кам'янець-Подільського. їм протистояли чотири австро-угорські армії.

Воєнні дії на території України почалися вже в перші дні серпня 1914 р. на території Галичини. 18 серпня 1914 р. розпочався успішний наступ 8-ї армії генерала О. Брусилова. 3 23 серпня почалася Галицька битва, яка тривала до кінця вересня. 3 обох боків у ній взяли участь понад 1,5 млн чоловік: 700 тис. російський військ і 830 тис. австро-угорської армії. На початку битви військово-оперативна обстановка для російських військ складалася несприятливо, однак незабаром їм вдалося перехопити ініціативу. Успішний наступ військ двох російських армій під командуванням генералів Рузського і Брусилова увінчався взяттям 21 серпня м. Львова, a 22 серпня - м. Галича. Розвиваючи наступ, війська Південно-Західного фронту оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль і до 13 вересня вийшли на рубіж у 80 км від Кракова, але їхній подальший наступ був припинений.

Після завершення Галицької битви російські війська зайняли всю Східну і значну частину Західної Галичини і майже всю Буковину з м. Чернівцями. Австрійсько-угорські війська зазнали нищівної поразки: їхні втрати становили 400 тис. чоловік, у тому числі 100 тис. полоненими; у ході боїв російські війська захопили 400 гармат. Плани німецького командування втримати весь Східний фронт силами тільки австро-угорської армії зазнали краху. Початковий період Першої світової війни закінчився в цілому переможно для Росії.

Під час проведення бойових операцій у західноукраїнських землях загострилася обстановка на півдні. На боці австро-німецького блоку у війну вступила Туреччина. В акваторію Чорного моря через протоку Дарданелли ввійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». Вони разом із турецьким флотом, потіснивши англо-французькі ескадри, уночі проти 16 жовтня 1914 р. зненацька обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Для Росії створився ще один - Кавказький фронт.

Наприкінці 1914 р., як на Західному, так і на Східному фронті, були припинені активні бойові дії, настало затишшя. Почався етап позиційної війни, що свідчило про крах німецького плану «блискавичної війни». Велику роль у провалі цього плану відіграла російська армія, яка своїми активними діями відвернула на Східний фронт значні сили супротивника. Антанта змусила країни Четверного союзу (Четверний союз утворився після переходу на бік Антанти в 1915 р. Італії та приєднання до австро-німецького блоку Туреччини і Болгарії) воювати на два фронти, однак перемоги також не домоглася.