Еллінізм. Поняття та доба еллінізму.

Еллінізм (грец. Hellen — грек) — період в історії Східного Середземномор'я, Передньої Азії та Причорномор'я з часу завоювань Олександра Македонського (IV ст. до н. е.) до 30х pp. н. е. Поняття «Еллінізм» було введено до наукового обігу в XIX ст.

У сучасному антикознавстві бракує одностайної думки щодо трьох важливих питань, зокрема точного визначення початку та кінця періоду еллінізму. Деякі вчені вважають, що його початок збігається з початком походів Олександра Македонського на Схід. Інші відносять його до часу смерті Олександра. Ще гостріші суперечки точаться з приводу кінця періоду еллінізму. Існує думка, що він припадає на 217 р. до н. е., коли римські війська вперше висадилися на території Греції. Упродовж тривалого часу популярною була інша дата — 146 р. до н. е., коли Рим остаточно підкорив Елладу.

Нині більшість учених вважає кінцевою датою Еллінізма 30 р. до н. е., коли остання елліністична держава (Птолемеєвський Єгипет) увійшла до складу Римської імперії. В антикознавстві немає одностайної думки і з приводу визначення територіальних меж світу еллінізму. Його території тривалий час визначалися в межах держави Олександра Македонського. Але поступово склалася певна тенденція до розширення елліністичного світу: до його складу віднесли і Боспорське царство, деякі області Малої Азії, Сицилію, що за своєю структурою і рівнем цивілізації не відрізнялися від решти елліністичного світу, але де Олександр Македонський ніколи не був. Згодом тенденція до розширення кордонів світу еллінізма закріпилась у працях істориків XX ст.

Гострі дискусії серед дослідників точаться й навколо проблеми сутності еллінізму. Одні розуміють під ним насамперед культурне явище, коли в усіх сферах культури, передусім релігії, відбувся процес взаємодії Греції та Сходу з перевагою грецького впливу. Таке міркування залишалося тривалий час панівним в антикознавстві. У 70х pp. XX ст. набула поширення думка, що елліністичні держави по суті залишилися давньосхідними, елліністична доба нічого не змінила в їхньому розвитку. Більшість сучасних істориків схильна розглядати еллінізм. як конкретно-історичне явище, що виникло внаслідок походів Олександра Македонського і характеризується поєднанням античних та давньосхідних рис у соціальній, політичній та культурній сферах життя суспільства.

Доба Еллінізму — це, власне, історія військової та мирної колонізації греками величезних територій Східного Середземномор'я, Передньої Азії, Причорномор'я та утворення ними різних за обширами і формою правління держав — від величезних монархій на зразок Єгипту Птолемеїв або Імперії Селевкідів (колишня Персія) до державполісів Північного Причорномор'я, таких як Ольвія, Херсонес та ін., що були засновані раніше, проте найвищого розквіту досягли за доби Е. Період еллінізма насичений величезною кількістю подій — війнами за переділ імперії Олександра Македонського, утворенням та розпадом царств, будівництвом величезних міст, створенням мистецьких шедеврів тощо. Культурним центром елліністичного світу була Олександрія Єгипетська. Серед інших міст уславилися Антіохія, Неаполіс, Пергам, який, за словами римського історика Плінія Старшого, став учителем Риму. Доба Еллінізму створила передумови і певною мірою стала прообразом доби Римської імперії.