Західно-українська народна республіка

Із завершенням Першої світової війни західноукраїнськими землями прокотилася хвиля повстання, що швидко переросла в оборонну війну проти військ новопосталих держав (у першу чергу Польщі) і тих, котрі існували раніше (передусім Румунії). Особливої гостроти набула збройна боротьба у Прикарпатті. Це зумовлювалося стратегічним, політичним і культурним значенням Східної Галичини та її центру – Львова.

18 жовтня 1918 р. парламентарі, єпископи, лідери політичних партій Галичини та Буковини, які зібралися у Львові, проголосили створення Української Національної Ради – вищого органу західноукраїнських земель. Однак австрійський уряд, відмовившись від обіцяного виділення української частини Галичини, підтримав польську Ліквідаційну комісію, що претендувала на весь регіон. Польське командування готувалося перебрати владу від австро-угорського намісника. Та в ніч на 1 листопада у Львові встановилася українська влада. Справу організував Військовий комітет, створений офіцерами-українцями австрійської армії та представниками січових стрільців. Зміна влади проходило безкровно й в інших місцевостях Східної Галичини. Того самого дня Українська Національна Рада проголосила створення національної держави. Її назву й територіальні межі уточнив закон, ухвалений 13 листопада: Західноукраїнська Народна Республіка.

Ліквідаційна комісія звернулася по допомогу до урядів Антанти і США. При цьому польська влада намагалася всіляко очорнити український визвольний рух та його державницькі цілі. Досить було назвати борців проти польської агресії більшовиками.

Почалися запеклі бої. Польська сторона при підтримці угорських частин здобувала чимдалі відчутнішу перевагу.

либерализм в политике