Встановлення сталінської диктатури. Протиріччя суспільно-політичного життя в Україні

Проведення непу супроводжувалося опором з боку тієї частини суспільства і партійної верхівки, котра вважала неп зрадою революційних ідеалів. До певного часу авторитет Леніна, ініціатора проведення непу, стримував їхню позицію. Ситуація докорінно змінилася після перемоги Сталіна над прихильниками непу (М. І.Бухаріним, О. І.Риковим та ін.) і встановленням його диктатури. Остаточне згортання непу відбулося у 1929 р.

На посаду Генерального секретаря ЦК РКП(б) Сталін був обраний у 1922 р., згодом Ленін усвідомив, яку небезпеку створює діяльність Сталіна. Він запропонував (у листі до з'їзду партії) усунути його з цієї посади. Однак виконання цієї рекомендації було заблоковано впливовими партійними діячами Каменєвим і Зинов'євим, бо головну небезпеку встановлення авторитарного режиму вони бачили в особі Троцького, а не Сталіна. Сталін допоміг Зинов'єву і Каменєву розправитися з Троцьким, потім виступив проти своїх союзників разом з Бухаріним та Риковим, потім (у 1929 р.) усунув з ключових керівних посад і останніх.

Водночас встановився порядок, згідно з яким керівні посади в державі могли займати, як правило, тільки партійці з числа т. зв. партгоспноменклатури. Цей порядок генсек використав для того, щоб наблизити до керівництва відданих особисто йому людей.

У 1934-1938 рр. відбувалося фізичне знищення більшої частини “ленінської партійної гвардії”, провідних воєначальників, діячів науки та культури. Зокрема, загинули: перший секретар ЦК КП(б)У У. С.Косіор, другий секретар ЦК П. Постишев, Голова Раднаркому УРСР П. Любченко, колишній голова Раднаркому України В. Чубар, нарком освіти В. Затонський, командуючий Київським військовим округом І. Якір і безліч інших.

Теоретичною базою масової репресивної політики стала теза Сталіна про посилення класової боротьби в процесі соціалістичного будівництва, хоча на цей час в радянському суспільстві вже не існувало жодної опозиційної до існуючого режиму сили. Організація українських націоналістів (ОУН), що була створена у 1929р. Е. Коновальцем та ін. у Відні, мала в основному антипольский характер, поширювала свою діяльність лише на Західну Україну, не мала будь-якого відношення до УРСР.

Переважна більшість людей в Україні, як і в інших республіках, мало що знала про репресії, повністю довіряла партійному керівництву, обожнювала "генія всіх часів і народів Сталіна", була щиро переконана у неперевершеності радянського суспільства.