Трипільська культура - особливості, дослідження та життя трипільців на території України.

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я.

Зміст:
1. Особливості.
2. Коротка історія дослідження.
3. Основи життя трипільців.
4. Культура та вірування трипільців.
5. Занепад та зникнення.

Особливості трипільської культури

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини.

Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)

Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

Походження назви - «Трипілля та трипільська культура».

Варто не забувати, що означення «трипільці» - це не самоназва цих людей, а найменування, дане археологами. Насправді ми не знаємо навіть, якою мовою ці люди розмовляли. Назва «трипільці» походить від назви «трипільська археологічна культура» – яка в свою чергу походить від села Трипілля (Київська область), де наприкінці ХІХ ст. археолог Вікентій Хвойка відкрив декілька поселень з характерними знахідками. В той же час, галицькі археологи знали подібні пам’ятки як «культуру мальованої кераміки». Румунські ж вчені називають пам’ятки подібного типу як «культура Кукутені» - на честь назви села, біля якого були відкриті подібні пам’ятки в Румунії.

Коротка історія дослідження

Трипільська культура відноситься до мідно-кам’яного віку та початку бронзового віку, вона існувала приблизно з 5400 до 2750 року до н. е..

Трипільська культура – одна з найбільших загадок давньої української історії. Археологічні знахідки, що відносяться до цієї культури, доводять її унікальність, видатний розвиток її представників відносно сучасників, значний вплив культури трипільців на сучасну українську. Виходячи з часу існування трипільської цивілізації, писемних пам’яток про культуру не існує.

Вона була поширена на території сучасної України, Молдови та Румунії, охоплювала величезну територію, площею понад 350 тисяч км². На час найбільшого розвитку, за оцінками різних істориків, населення трипільських селищ та протоміст могло досягати загалом від 400 тисяч до 2 мільйонів чоловік.

Через те, що сліди даної культури було знайдено у віддалених одна від одної точках Європи, вона отримала 3 різних назви:

1. В Румунії дослідження першим почав фольклорист та етнограф Теодор Бурада. У 1884 році він знайшов перші старожитності близько села Кукутень, тому в Румунії культура отримала назву Кукутень;
2. У 70-х роках 20 століття археолог А. Шнайдер досліджував Галицьке Поділля, що тоді належало до території Австро-Угорської імперії. Він також знайшов пам’ятки давньої цивілізації, яку вирішив назвати культурою мальованої кераміки;
3. В 1893-1894 році Вікентій Хвойка досліджував територію Києва і знайшов перші старожитності, тому в Україні 1893 рік вважається роком відкриття трипільської культури. Свою назву культура отримала від знахідок, що були здобуті в околицях села Трипілля Київської області.

Пізніше стало ясно, що дослідження українських та румунських істориків стосуються однієї й тієї ж культури, тому дану культуру часто називають Трипілля-Кукутень або Кукутень-Трипілля, також її іменують культурно-історичною спільністю.

При тому існують свідчення, що старожитності, які належать до трипільської культури знаходили й раніше. В 1750 році відбулися перші розкопки трипільських поселень на Галичині – для поповнення приватних колекцій, а 1822 року було випадково відкрито унікальну трипільську пам’ятку у печері Вертеба.

Печеру знайшов Ян Хмелецький під час полюванні на лиса: тварина сховалась у ямі невідомого походження, мисливець зацікавився і пішов до печери разом з селянами-добровольцями, самоскликана експедиція знайшла залишки людей, вогнища та посуд. Зараз печера в Тернопільській області служить музеєм трипільської культури.

Існує декілька теорій про походження трипільської культури:

• Вікентій Хвойка висунув гіпотезу про те, що ця культура була автохтонною, тобто виникла на тій же території, що й існувала;
• за іншою теорією трипільська культура виникла внаслідок синтезу буго-дністровських та балкано-дунайських племен. Такої думки дотримувалися дослідники В.Маркевич та В.Даниленко;
• третя гіпотеза належить вченим Ф.Біляшівському, О.Спіциній та В.Городцову. У ній зазначається, що «культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу».
• радянський історик М.Марр називав предками трипільців є пелаги – племена, що перемістились на майбутню територію трипільців з Північного Кавказу Чорним морем.

На сьогоднішній день налічується близько 2300 пам’яток трипільської культури, їх знайдено у 19 областях. Трипільська культура на території України представлена залишками поселень, в тому числі протоміст площею до 340 гектарів, та поховань. Також знайдено трипільські скарби і каменеобробні майстерні.

В. Хвойка запропонував поділити трипільську культуру на два періоди:

1. Період, що відноситься до кам’яного віку, коли трипільці користувалися кам’яними та крем’яними знаряддями праці, а їхнє господарство тяжіло до землеробства (скотарство знаходилось на етапі зародження). Для цього періоду також характерні такі галузі праці, як рибальство, мисливство, збиральництво. Хвойка відносив до цього періоду такі поселення трипільців як Бернашівка на Дністрі, Лука-Врублевецька, П'янишків коло Умані, Солончани, Ленківці та інші;
2. Період, що тяжіє до мідного віку – знаряддя праці і зброя виготовляються уже з міді, виробництво кераміки виходить на новий рівень, набувають розвитку родо-племінні відносини. Найбільшими трипільськими поселеннями того періоду є Усатове, неподалік відї Одеси і селище коло Городська у Житомирській області.

Науковець Т.Пассек також розробила на основі дослідження трипільської кераміки періодизацію, котру пізніше доповнили інші вчені. За нею розвиток трипільської культури можно умовно поділити на такі періоди:

• ранній ( позначається латинською літерою А);
• середній (В, до якого входять етапи: ВI, ВI—II та ВII);
• пізній (С, що включає етапи СI та СII).

Дослідженням трипільської культури з часу її виявлення понад 125 років тому займалось 5 поколінь вчених – всього 180 дослідників. У наш час трипільську культуру досліджують такі вчені, як Н. Бурдо та Л. Кульчицька.

Основи життя трипільців

Трипільська культура належить до цивілізацій Давньої або Старої Європи і представляє древніх хліборобів. Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони).

Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування: часто житла розташовувались по колу від центрального майдану, тому сьогодні картографи знаходять території трипільських поселень за характерними колоподібними слідами на рельєфі. Як вже згадувалось деякі поселення трипільців були справжніми давніми мегаполісами, що могли нараховувати до 15-20 тисяч жителів. Серед таких протоміст – Трипілля, Веселий Кут, Миропілля, Володимирівка, Білий Камінь, Стіна IV, Небелівка, Майданецьке поселення, Доброводи, Тальянки.

Для трипільських поселень характерні два основні види жител:

1. Землянки, що являли собою підземні камери у формі вісімки або напіввісімки. Вони знаходились на глибині від 60 сантиметрів до 1,5 метра, мали пологі сіни й нерівне дно. В кожному з таких жител археологи знайшли сліди 2-3 вогнищ;
2. Наземні житла, що мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Такі житла ділилися на кімнати, мали вікна, а деякі з них були двоповерховими.

Дослідники неєдині в думці щодо призначення цих видів жител. Одні вважають, що трипільці жили у землянках, а глинобитні будівлі використовували в якості храмів та місць поховань. Інші дотримуються думки, що спочатку трипільці жили в землянках, а на наступній сходинці свого розвитку переселились в наземні житла.

Основою економіки трипільців було рослинництво, представлене вирощуванням злакових культур, та тваринництво. На пізніх етапах розвитку даної археологічної культури деякі її представники переходять до кочового способу життя.

Головним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Землеробські ділянки розташовувались неподалік від поселень. Для їхньої обробки використовувались мотики, виготовлені з каменю, оленячого або лосячого рогу. Колосся злакових збирали руками, зрідка археологи знаходять серпи. Обробкою зерна займались здебільшого жінки, що підтверджують знайдені фігурки жінок, що молотять зерно на зернотерках (пристроях з двох каменів).

Інтенсивне землеробство призводило до виснаження грунтів, тому кожні 30-60 років представники трипільської культури змушені були освоювати нові землі. При цьому попередні поселення спалювались. Це явище більшість учених вважають релігійним ритуалом.

Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Це доводять кістки твари знайдені на місцях поселень. У часи трипільців вже було приручено собак. Археологи знайшли посуд з дірочками, який скоріш за все використовуваввся для виробництва сиру.

Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво.

Культура та вірування трипільців

Трипільська культура та її особливості найбільш точно репрезентовані у кераміці, котра заслужено визнається однією з найдосконаліших у світі. Писемності трипільці не мали, однак символи, зображені на кераміці, певне, були зрозумілі кожному з представників племінного об’єднання на усій величезній території, що воно займало.

Тут також варто зазначити, що свідчень про мову трипільців зовсім не збереглося, але лінгвісти спробували відтворити хоча б деякі її риси методом виключення:

1. Проаналізували слов’янські мови і віднайшли ті їх елементи, що не відповідають індоєвропейській мовній групі (романським, німецьким, індійським та іранським мовам);
2. Вченим здалось логічним припустити, що саме ці незвичні слова і є успадкованими від трипільської мови;
3. Лінгвісти дійшли висновку, що трипільська мова, скоріше за все, характеризувалась словами з відкритими складами.

В українській мові сліди трипільської можна знайти в таких словах: батько, срібло, теля, хліб, кінь, кобила, іскра.

Повертаючись до трипільської кераміки, відмітимо, що вона представлена посудом та фігурками, які виготовлялись з гончарської глини з домішками кварцового піску і черепашок прісноводних молюсків. Посуд трипільців ліпився без гончарного кола, на твердій основі. За призначенням він поділявся на господарський та ритуальний: господарський мав більш товсті стіни та дно, часто нерівну форму.

Посуд був розписним і не розписним. Розписний посуд вкривався малюнками однією (чорною), двома (чорною і білою) або декількома фарбами. Трипільський посуд прикрашено різними орнаментами – від найдавнішого спірального до більш пізніх зображень води, сонця, місяця, тварин та фігур людей.

Крім посуду трипільці виготовляли також різноманітні фігурки – будівлі, тварини, люди, вози, сани тощо. Вчені висувають різні теорії про їхнє використання:

• у якості обрядових засобів;
• як обереги житла;
• в якості іграшок для дітей.

Так чи інакше, майстерність, з якою було виготовлено ці статуетки, дивує і до сьогодні.

Статуетки людей, що становлять більшість подібних знахідок, дозволяють стверджувати, що впродовж довгого часу у трипільському суспільстві панував матріархат. Також вони наштовхують на думку про існування у трипільців культу богині-матері.

Про вірування трипільців дають уявлення малюнки на посуді та стінах будинків. На релігію представників трипільської культури мали вплив:

• небесні тіла – часто трапляються зображення сонця та місяця, навіть вікна у будинках трипільців були колоподібної форми з малюнками променів, нанесеним по колу. А ще історики наголошують на існуванні міфу про тварину, яка проковтнула сонце – це міг бути вовк або змія;
• природа – спіралеподібні орнаменти на трипільському посуді наштовхують на думку, що представники даної культури помічали циклічність багатьох явищ всесвіту.

Вважається, що вірування трипільців включали різного типу жертвоприношення – рослинних та тваринних продуктів. При цьому проводились ритуали, зображення яких також можна знайти на деяких керамічних виробах. Цікавий той факт, що під час розкопок трипільських поселень дослідники знайшли частини одного і того ж керамічного виробу у різних будинках. Можливо, під час ритуальних дій трипільці розбивали кераміку, а черепки розділяли між членами поселення, вважаючи, що обряд надає їм якостей оберегу.

Археологи часто згадують звичай трипільців спалювати свої будинки, вважаючи його якщо не повністю, то хоча б частково релігійною дією. Цей звичай зберігався понад 2 тисячі років, що дає змогу назвати трипільську релігію такою ж сталою, як і сучасні світові релігії.

Традиція поховання у трипільців за час існування культури зазнала істотних змін. Спочатку вони займалися спалюванням мертвих, згодом перейшли до поховання у земельних могилах, а потім стали створювати кургани. В могилу мертвих вкладали у позі ембріона, що наштовхує на думку про вірування у відродження померлого в іншому світі. Курганні поховання характерні для пізньої епохи трипільської культури, коли суспільство вже перейшло до патріархату, тому в центрі кургану ховали чоловіка, а поряд з ним – жінку та дітей. Головний курган оточували меншими, кам’яними, куди ховали фігурки людей і тварин та посуд.

Питання про те, чти були трипільці предками слов’ян наразі лишається відкритим. Однак можна сміливо стверджувати, що сучасна українська культура багато запозичила від трипільської. Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

Трипільська, як і всі давні культури, має початок і кінець. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини призвели до зникнення трипільської культури.

Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)

Занепад та зникнення трипільської культури

Все б добре, але історики та дослідники висувають абсолютно різні версії зникнення трипільської культури. Спочатку більшість з них вважало, що як трапляється в подібних випадках, розвинена цивілізація впала під ярмом зовнішнього агресора. У випадку з трипільцями, таким імовірним ворогом стали кочівники – агресивні племена варварів-кочівників. Але не все так очевидно, як здавалося.

Вчені привели вагомі контраргументи: яким чином тодішні кочівники з їх низьким рівнем розвитку могли захопити укріплений валами і ровами поліс трипільців? Для цього потрібна була б величезна, на ті часи, кількість людей. Яку не могло зібрати жодне з розрізнених племен варварів.

Питання про зникнення трипільської культури і до сьогодні залишається мало дослідженим. Але деякі теорії щодо цього все ж таки існують. Серед них можна виділити дві головних:

1. Нівелювання трипільської культури під впливом інших народів та їх культур.
На початку 3 тисячоліття до н.е. трипільці просунулись далеко на схід. Вони розселились на Придніпров’ї й у степовій зоні. Тут на них мала вплив ямна культура, представники якої прийшли у степи в пошуках кращих пасовищ для своєї худоби. Почали змінюватись способи зведення будинків, обряди поховань. На племена, що розселились у Горішньому та Середньому Подніпров’ї (Північ сучасної території України) вплинули племена культури кулястих амфор. Таким чином поступово трипільська культура піддалась впливам інших культур й асимілювалась (уподібнилась) з ними.

2. На занепад цивілізації Трипілля вплинула зміна клімату.
Трипільці жили в умовах потепління. Але вже у пізній період їхнього існування почалось похолодання. Звичайно, це не могло не вплинути на життя народу. Почали більше піклуватись про худобу і запаси їжі. Натомість культура створення посуду і зведення будинків спростилась і далі примітизувалась. Таким чином народність втратила свою самобутність.
Бачимо, що теорії на мають чіткого обґрунтування і потребують подальшого дослідження.

Значення трипільської культури полягає в тому, що саме з нею відбулося остаточне утвердження відтворювального господарства на територіях нашого лісостепу. Трипільці відіграли провідну роль серед неолітичних племен Східної Європи, вплинули на їх матеріальну й духовну культуру, а на думку деяких учених, навіть були етнічними пращурами українців.