Особливості сучасної геополітичної ситуації та зовнішньополітичної діяльності незалежної України

Зовнішня політикаукраїнської державності протягом всієї багатовікової історії носить виразно демократичний миролюбний курс, хоча, перебуваючи в центрі Європи, вона завжди була важливим об'єктом світової геополітики.

2 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України".

− Зовнішня політика України спрямована на утвердження і розвиток незалежної демократичної держави.

− Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами.

− Україна не висуває жодних територіальних претензій до сусідів, як і не визнає жодних територіальних претензій до себе.

− Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності є: розширення участі у європейському співробітництві; співробітництво в рамках СНД; активна участь в діяльності ООН; співпраця з державами ЄС і НАТО.

− Україна має свої інтереси на Сході і на Заході, тому вона повинна відігравати роль мосту для взаємного їх проникнення і збагачення, гармонійно поєднуючи зовнішню політику як у східному, так і в західному напрямках, в основі якої незалежність, рівноправність, партнерство без сили і диктату.

В цьому суть багатовекторності зовнішньої політики України, враховуючи її геополітичну ситуацію в сучасному світі.

Які основні напрямки і результати зовнішньополітичної діяльності України в 90-і роки?

1. Вирішення проблеми ядерного роззброєння.

Тільки відмовившись від ядерного потенціалу Україна могла розраховувати на визнання світового товариства і надання ним гарантій безпеки і територіальної цілісності.

У січні 1994 р. під час зустрічей президентів США, Росії і України у Москві було підписано тристоронню заяву, відповідно до якої США і Росія обіцяли надати Україні гарантії безпеки, як тільки вона завершить процес ядерного роззброєння і стане учасником договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

У 1996 р. Україна виконала взяте зобов'язання - вивезла і знищила третій за розміром ядерний арсенал світу, що спричинило своєрідний позитивний перелом у ставленні держав світу до України.

2. Інтеграція у світові, європейські політичні та економічні структури.

Україна – член понад 40 міжнародних організацій, бере участь у роботі понад 100 постійних або тимчасових органів, утворених в рамках цих організацій.

В січні 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки і співробітництва у Європі /НБСЄ/: членом Світового банку, Міжнародного валютного фонду, членом Чорноморського економічного співробітництва.

В березні 1994 р. Україна підписала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, в листопаді 1995 р. ввійшла до Ради Європи, є повноправним членом Центральноєвропейської ініціативи.

3. Налагодження регулярного політичного діалогу зі США та іншими державами світу.

Україну визнали і встановили дипломатичні, консульські відносини 148 держав світу.

Активізація відносин зі США почалася з 1994 р. Візити до США Президента України Л. Кучми і Президента США Б. Клінтона до України, утворення і робота двосторонньої комісії Кучма-Гор вивели наші відносини на рівень партнерських.

Вашингтон, як і ряд інших провідних країн світу, розуміє, що Україна нині є важливим чинником гарантування стабільності та безпеки у Європі, політичним фактором міжнародного життя.

Плідно розвиваються відносини з Німеччиною. За обсягом інвестицій вона займає друге місце після США, успішно працюють понад 250 українсько-німецьких підприємств.

Активізувалось співробітництво із Великобританією, Францією, Австрією, Канадою та іншими державами.

4. Зміцнення зв'язків з НАТО.

У програмі інтеграції до європейських структур активізувались контакти України і НАТО.

У травні 1997 р. у Києві відкрито інформаційний центр НАТО.

9 липня 1997 р. у Мадриді підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО. Документ підписали Президент України та лідери 16 держав-членів альянсу. З травня 2002 року чітко визначена мета держави – вступ до НАТО.

5. Відносини з країнами СНД і насамперед Росією.

З 21 грудня 1991 р. до складу СНД увійшло 11 колишніх республік СРСР (без Грузії і держав Прибалтики).

Суть відносин між державами СНД – спроба перейти від відносин залежності та підкорення в рамках єдиної унітарної держави до відносин рівноправних партнерів.

Інтеграційний процес в межах СНД має суперечливий характер. З одного боку, певна консолідація країн СНД дає змогу задовольнити взаємовигідні інтереси на основі багатостороннього співробітництва. З іншого – в інтеграційному процесі простежується домінуюча роль Росії, її бажання перетворити СНД у наддержавну структуру.

Стосунки України і Росії започатковані в договорі між ними, підписаному 19 листопада 1990 р. Б. Єльциним і Л. Кравчуком в Києві. Певним підсумком російсько-українських відносин стало підписання 30 травня 1997 р. Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною, в 1998 р. ратифікованого парламентами обох держав.

Пріоритетними у двосторонніх відносинах є співробітництво України із найближчими сусідами – Білоруссю та Молдовою.

В останні роки активізувався процес співробітництва з партнерами СНД азіатського регіону – Туркменистаном, Узбекистаном, Киргизстаном.

Нові успіхи зовнішньої політики України залежатимуть від внутрішньої стабілізації, економічного і духовного розвитку, від авторитету держави на світовій арені.