Особливості боротьби з радянською репресивною системою на західноукраїнських землях у другій половині 40-х – початку 50-х років

Незважаючи на жорстокі репресії, терор, страх, які чинила радянська система, народ не скорився чужій владі. На західноукраїнських землях і в післявоєнні роки продовжується національно-визвольна боротьба, масовий рух опору, який очолила ОУН, УПА.

Настав новий період боротьби українських патріотів - повстанців, який умовно можна поділити на два етапи:

перший (1945–1946 рр.) – відкрите збройне протистояння великих з'єднань.

другий (1947–1950 рр.) – перехід до підпільної боротьби, діяльність невеликих бойових груп.

Метою боротьби українських повстанців після 1944 року було:

− не дати можливості радянській владі швидко закріпитися у західноукраїнському регіоні;

− утримувати під своїм контролем частину української території, створивши тут альтернативні радянським органам влади національно-державні структури;

− підтримати національний дух українців, вселяти віру у неминучість здобуття української самостійної держави.

То була жорстока, трагічна, але справедлива боротьба з боку українських повстанців.

Це була відповідь на репресії, терор, який проводили радянські органи влади на українських землях.

Це була війна між регулярними частинами Червоної армії, підрозділами НКВС і частинами УПА. Сили були нерівні, жертви незіставні: в післявоєнні роки сталінська репресивна машина знищила понад 400 тис. населення, а українські повстанці – 30–40 тис. військовослужбовців, державних та охоронних органів, партійних і радянських активістів.

Не все було справедливим і однозначним у цій боротьбі, були і невинні жертви з обох сторін, були випадки, коли боївка діяла на свій розсуд, повстанці ставали на шлях зведення особистих рахунків, були зради серед своїх, але чимало було провокацій, організованих НКВС, – створення спеціальних псевдобоївок, завданням яких було скомпрометувати національно-визвольну боротьбу повстанців.

Отже, в післявоєнні роки УПА і її координаційний воєнно-політичний центр, утворений в липні1944 року – Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) були, по суті, єдиною силою в Радянському Союзі, яка організовано вела боротьбу проти сталінізму і тоталітаризму, на чолі якої стояв командувач УПА, генерал-хорунжий Роман Шухевич (псевдонім – Тарас Чупринка), який загинув у нерівному бою з енкаведистами в с. Білогоща на Львівщині 5 березня 1950 року.

Ця героїчна і трагічна сторінка нашої історії ще чекає свого грунтовного, об'єктивного дослідження, але незаперечно – це була вагома, бойова ланка в безперервному ланцюгу боротьби за українську державу в XX столітті.