Запорзька Січ

Запорозька Січ- суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, яка склалася у першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця і існувала до 1775 р. Із військового центру Запорозька Січ перетворилася насвоєрідне державне утворення- козацьку православну демократичну республіку, яка мала демократичний соціально-політичний лад, особливу військову організацію, своєрідний життєвий уклад, побут і звичаї.

Зміст:
1. Утворення Запорозької Січі.
2. Органи управління Запорозької Січи.
3. Військові завдання та функції Запорозької Січи.
4. Козацьке звичаєве право.
5. Духовне життя.
6. Доля Запорозької Січі після Національно-визвольній війні українського народу.

1. Утворення Запорозької Січі. Утворення Запорозької Січі пов'язане з процесом формування українського козацтва й освоєння ним раніше спустошених татарами українських земель між Дніпром і Південним Бугом.

Перші козаки на Запорожжі з'явилися, ймовірно, на початку XVI ст. Численні козацькі загони, я:кі займалися господарським освоєнням цих земель і вели постійну боротьбу з татарами, змушені були будувати на уходах укріплення з повалених дерев (так звані «городці» та засіки, або ж «січі») для власної безпеки.

Поява ж за порогами великого укріпленого пункту, який би був постійною базою для наступу на Кримське ханство, пов'язано з ім'ям Вишневецького (Дмитро Вишневецький).У першій половині 50-х pp. XVI ст. (існує кілька версій щодо часу заснування Хортицької Січі - від 1552 до 1556 рр.) він заснував на о. Мала Хортиця (тепер - осірів Байда) замок, який став козацькою твердинею та опорним пунктом для масштабних походів проти татар. Пізніше місце розташування козацької столиці неодноразово змінювалося, і в історії козацтва зафіксовано кілька січей: Томаківська (1564-1593 pp.), Базавлуцька (1593-1638 pp.), Микитинська (1638-1652 рр.), Чортомлицька (1652-1709 pp.), Кам'янська (1709-1711 pp.), Олешківська (1711-1734 pp.) та Нова Січ (1734-1775 pp.).

Споруди Січі робили з неї справжню фортецю: навколо козаки викопували глибокі рови, насидали високі земляні вали, на яких споруджували оборонні вежі з бійницями. Тут стояли гармати, у постійному дозорі вартували збройні козаки.

Посеред Січі був просторий майдан, на якому проходили козацькі військові ради, що розв'язували всі питання повсякденного життя. Майдан оточували козацькі житла - курені, побудовані з дерев'яних колод або плетені з лози й укриті очеретом; канцелярія, пушкарня (гарматна майстерня), церква, будинки старшини. Усі ці споруди були добре пристосовані для оборони.

Територія Запорожжя називалася «землями Війська Запорозького». Запорізька Січ за розмірами території на початку XVIII ст. (територія Січі постійно змінювалася, кордони переносилися) наближалася до острівної Англії.

2. Органи управління Запорозької Січи. За формою правління Запорозька Січ була республікою. Війську Запорозькому Низовому були притаманні певні ознаки демократичної республіки. Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (право користуватися землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). У Січі панівною була виборча система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада, яка була вищим органом влади. На січовій раді вирішувалися всі найважливіші питання внутрішнього життя Січі, питання війни і миру, дипломатичних відносин, обрання козацької старшини, розподілу земель між куренями тощо

Очолював Запорозьку Січ виборний гетьман (після 1648 р. - Кошовий отаман). Гетьман наділявся вищою судовою і виконавчою владою, був головнокомандувачем, представляв Військо Запорозьке на дипломатичних переговорах.

Козацька рада крім гетьмана обирала також і військову старшину, яка була у розпорядженні гетьмана. До військової старшини належали: обозний (керував артилерією), писар (очолював військову канцелярію), суддя (чинив суд), осавули (порученці гетьмана).

За допомогою кошової системи здійснювалося розміщення козаків у коші - польовому таборі під час військових походів та й на самій Січі. У коші козацтво розподілялося на курені , (усього 38)- військово-адміністративні одиниці і водночас козацьке житло. їх очолювали виборні курінні отамани.

3. Військові завдання та функції Запорозької Січи. Запорозька Січ, виконуючи історичну місію захисту рідної землі та порятунку української нації, захищала Україну від турецько-татарської агресії. Козаки зміцнили фортифікаціями міста й містечка, створили військову охоронно-захисну, розвідувально-сторожову систему оборони кордонів України, що проіснувала протягом трьох сторіч. Постійно діяли пости зі сторожовими черговими загонами, які спостерігали за степовими шляхами й переправами через річки. За допомогою оригінальної сигналізації козаки попереджали населення про просування татарських орд, намагалися організувати опір ворогу.

Саме в Запорозькій Січі було створено Запорозьке Військо, що стало організаційною формою збройних сил України. Запорозьке Військо, постійним і безвідмовним резервом якого завжди виступало все українське козацтво, мало свій флот, артилерію, кінноту та піхоту. Воно виробило блискуче козацьке військове мистецтво, що перевершувало стратегію й тактику феодальних європейських армій.

Сформувавшись в умовах жорстокої боротьби проти литовських, польських та українських феодалів, з одного боку, і турецько-татарських агресорів - з другого, Запорозька Січ героїчно відстоювала свою незалежність. Литовський уряд, а пізніше уряд шляхетської Польщі, будучи неспроможними ліквідувати Січ, демонстративно відмовилися юридично визнати Ії існування. Щоб перешкодити втечам селян на Січ і повністю ізолювати Запорожжя від України, польсько-шляхетський уряд збудував на Дніпрі фортецю Кодак. Проте спроби шляхетської Польщі знищити Січ успіху не мали.

4. Козацьке звичаєве право. Крім власних органів управляння, в Січі функціонувало також власне козацьке право, яке було не писаним законом, a «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Якщо загалом на території України на той час діяли різні джерела права («Руська правда», Литовські статути, акти королівської влади, Магдебурзьке право), то на Запорозькій Січі найважливішого значення набуло козацьке звичаєве право, яке фундувалося на засадах колективізму, побратимства і взаємодопомоги.

На підставі звичаїв і традицій чітко регламентувалися права й обов'язки старшин. Норми козацького права стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва. Вони закріплювали військово-адміністративну організацію Запорозької Січі, установлювали правила військових дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначали види злочинів і покарань. Козацьке право визнавали зарубіжні держави, а козаки всіляко захищали його, побоюючись, що писане право може обмежити козацькі вільності.

5. Духовне життя. В основі світобачення козаків, своєрідним ідеологічним фундаментом козацької держави були волелюбні й національно-релігійні засади. Глибока релігійність, ревний захист православної віри - характерні ознаки духовного життя Запорожжя. Достатньо сказати, що вступ до запорозького товариства починався з питання: «У Бога віруєш?». Саме православ'я, очевидно, значною мірою вплинуло на формування романтичної моделі лицарства, яким стало запорозьке козацтво. Адже в православній системі цінностей глибока духовність протиставляється корисливому індивідуалізму, а матеріальні інтереси відходять на другий план. Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах Вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков.

6. Доля Запорозької Січі після Національно-визвольній війні українського народу. Запорозькій Січі належала провідна роль у Національно-визвольній війні українського народу 1648-1657 pp., але після її завершення більшість запорожців не були включені до козацького реєстру. Це викликало невдоволення січовиків і загострення їхніх відносин з гетьманською владою аж до збройних конфліктів.

У період Руїни запорожці неодноразово втручались у боротьбу різних старшинських угрупувань за гетьманську владу. При цьому вони нерідко підтримували кандидатів на гетьманство зі свого середовища -Iвана Брюховецького, М. Ханенка, П. Суховія, які обіцяли покласти край свавіллю старшини й експлуатації рядового козацтва.

Особливо ускладнилося становище Запорозької Січі після Андрусівського перемир'я 1667 p., коли над нею був установлений спільний контроль Росії та Речі Посполитої. Причому за умовами перемир'я Січ повинна була надавати військову допомогу обом державам, кожна з яких прагнула використовувати запорожців для ліквідації незалежності Гетьманщини. У квітні 1775 р. російська імператриця Катерина II прийняла рішення про ліквідацію Запорозької Січі.