Торгівля і торговельні шляхи на території Київській Русі. Шлях із варягів у греки (Грецький шлях).

Розвиток торгівлі на території Київської Русі був викликаний стрімким прогресом у ремісничій справі та розбудові міст. Ще одним фактором, що вплинув на розвиток торгівлі, було вигідне розташування країни на перехресті торгівельних шляхів.

Зміст:
1. Внутрішня торгівля
2. Зовнішня торгівля
3. Шлях «з варяг у греки» (Грецький шлях)

Внутрішня торгівля на території Київській Русі.

Про внутрішню торгівлю існує мало писемних свідчень, тому дослідники при описі цього явища в основному спираються на археологічні знахідки. Загальновизнано, що розвиток внутрішньої торгівлі в Київській Русі стався завдяки стрімкому ремісничому прогресу. У мешканців середньовічної країни з’явилося більше товарів для обміну, майстри потребували не тільки збувати виготовлену ними продукцію, а й закупати сировину для виробництва.

Торгівля була налагоджена не тільки в містах, а й у деяких сілах, які називали «погостами». Ринки працювали регулярно, а то й щоденно. На них був налагоджений натуральний обмін продуктами, сировиною та готовими виробами. Можлива була схема замовлення, при якій обмін виконувався за попередньою домовленістю. Постійний товарообмін в межах невеликих регіонів продовжувався протягом всього існування Київської Русі.

Також він існував у межах всієї держави, що доводять знайдені на великій відстані від Києва витвори столичних майстрів – скляні браслети, речі з перегородчастою емаллю, шиферні прясла та інше. Також необхідні товари поставлялись з одних регіонів до інших; так, Галицька земля постачала сіль, а Новгородська була головним постачальником якісного хутра.

В таких умовах з населення виділилась окрема каста купців, котрі займалися лише купівлею та продажем і наживали на цьому велике багатство. Значну частину з них становили дрібні купці – коробейники. Вони відправлялись у різні куточки Київської Русі, де намагались реалізувати свої товари. Багатші купці, що займались торгівлею у великих об’ємах, створювали власні корпорації і відправляли свої каравани не тільки через всю країну, а й за кордон.

З розвитком торгівлі з іншими країнами до давньої держави потягнулись приїжджі купці і на доповнення натурального обміну на Русі стала можливою торгівля за гроші. Для оплати використовували в основному іноземні монети, в X-XI сторіччях київські князі Володимир та Ярослав спробували ввести власні гроші, срібняки та златники, однак великого впливу на торгівлю вони не справили.

Зовнішня торгівля. Основні торгівельні шляхи

Міжнародна торгівля була настільки розвинена у Київській Русі, що деякі вчені навіть припускають, наче ніякої руської держави не існувало – на цій території були виключно економічні утворення. Активність торгівлі пояснюється перехрестям на території країни основних торгівельних артерій того часу. Численні літописні згадки, не тільки давньоруські, а й візантійські, східні та західноєвропейські підтверджують жвавість та завзятість русичів у міжнародних торгівельних відносинах.

Київська Русь була активним постачальником таких товарів:

  • мед;
  • хутра;
  • дерев’яні та металеві вироби, зокрема, зброя;
  • віск;
  • шкіра;
  • прикраси;
  • раби.

Іноземні купці часто бували на Русі. Особливо їх цікавила столиця, адже за свідченнями сучасників, Київ на той час майже не поступався Константинополю за величчю та торгівельними можливостями. З-за кордону купці привозили вино, овочі, посуд, дорогі тканини, золото, прикраси, зброю, а з прийняттям християнства – предмети культу. Торгівлю вели з Візантією, Арабським Сходом, Хозарським каганатом, Волзькою Болгарією, скандинавськими, центральноєвропейськими і західноєвропейськими країнами.

Купці подорожували водою та сушею, зазвичай обираючи водні шляхи, котрі в достатку існували на території Київської Русі. Основними торгівельними шляхами, що проходили через територію давньоруської держави були:

  • Волзький торговий шлях, що йшов від міста Ладога на Каспій і далі в Хорезм і Середню Азію, Персію і Закавказзя;
  • сухопутний шлях, що починався в Празі і через Київ виходив на Волгу і далі до Азії;
  • шлях «з варяг у греки», що починався у Варязькому морі, йшов по озеру Нево і через річки Волхов та Дніпро виходив в Чорне море, Балканську Болгарію і Візантію (цим же шляхом, увійшовши з Чорного моря в Дунай, можна було потрапити до Великої Моравії).

Шлях «з варяг у греки» (Грецький шлях)

Найбільш значимим для руських купців та найбільшим торговельним шляхом Київської Русі був торгівельний шлях «З варяг у Греки» (назва походить із «Повісті временних літ», де його було описано в зворотному порядку – «з грек до варягів»на основі розповіді Андрія Первозванного). Саме ним вони відправлялись до найбагатшого на той час міста, центру торгівлі, Константинополя. До цих експедицій купці готувались дуже довго: збирали найкращі товари, оснащували кораблі, адже шлях був в основному водним. Шляхом «з варяг у греки» везли моржову кістку, китову шкіру, залізо зі скандинавських країн, хутро бобрів, соболів, куниць, льон, мед, віск, хліб, витвори ювелірів та ремісників.

У Візантії до руських купців ставилися дуже добре, надаючи їм всіляких пільг, як то безплатна їжа та можливість будь-коли бувати у місцевих лазнях. Однак, пам’ятаючи несподіваний напад князя Олега на Константинополь, до міста купців не пускали, а розміщували на подвір’ї монастиря Святого Мамонта. Залишатися у Візантії на зимівлю купцям також не дозволялося, тому в жовтні їх знаряджали у дорогу – давали запасні вітрила, мотузки та їстівних припасів на всю путь. На шляху «з греків у варяги», купці розпродували незвичайні товари, якими запаслися у Візантії: скляний посуд, ювелірні вироби, дорогоцінні метали, вино, олію, що доводять знайдені археологами амфори, та інше. Даним торгівельним шляхом на Русь потрапляли предмети християнськогорелігійного культу, зокрема, хрести та ікони.

Шлях у обидві сторони був тяжким і потребував не тільки довгого плавання різними річками й озерами, а й здолання сухопутних переходів між ними. На подібних відрізках шляху навантажені крамом кораблі волочили від однієї водойми до іншої. Через складність шляху та потребу перепочинку, а також через активний товарообіг на територіях, де проходив шлях «з варяг у греки» та на його відгалуження, стали зводити міста.

Занепад торгівельного шляху «з варяг у греки» на думку деяких істориків розпочався у XI-XII сторіччях через перебудову економіки Київської Русі. Більшість вчених дотримуються думки, що він втратив свій вплив внаслідок хрестових походів, які встановили зв'язки зі Сходом через Середземне море, а також захоплення і розорення Константинополя хрестоносцями у 1204 році.

Торгівля в Київській Русі була одною з основних сил економічного прогресу, мала значний вплив на побудову взаємовигідних стосунків з іншими країнами, рекомендувала давньоруську державу, як багату, перспективну країну.