Християнство

Християнство (від грец. Christos, букв. — помазаник) — одна з трьох світових релігій (поряд з буддизмом та ісламом). Виникло в другій половині І ст. у східних провінціях Римської імперії. Засновник Християнства — Ісус із Назарета, який народився у Віфлеємі від Марії, дружини Иосифа. Ісус був охрещений Іоанном Хрестителем, проповідував любов до Бога і до ближнього, рівність і братерство, зібрав навколо себе 12 апостолівучнів. В Єрусалимі його видав римським властям один із учнів — Іуда. Іудейський суд засудив Ісуса до страти. Римський намісник — прокуратор Понтій Пілат намагався врятувати Ісуса, але під тиском іудейських жреців і збуреного ними натовпу затвердив вирок. Ісуса розіп'яли на хресті, поховали у печері, але він воскрес і явився своїм учням. Розповіді про Христа було зібрано й докладно описано в чотирьох Євангеліях (від апостолів Матвія, Марка. Луки і Іоана), які становлять основу важливої частини Святого Письма (Біблії) — Нового Заповіту. Апостоли розповідають про народження й життя Божого Сина, його проповіді, діяння, його послідовників, про переслідування Ісуса, зраду його Іудою, розп'яття на хресті, воскресіння, вознесіння на небо та сходження Святого Духа. Головна ідея Нового Заповіту — спасіння людей, представників усіх народів, їх покликання до вічного життя (у Царстві Божому). При цьому кожна особа має право вільного вибору. Євангеліє пройшло три фази формування: 1) саме його історичне здійснення, оголошене Ісусом Христом; 2) усне розповсюдження апостолами; 3) запис — створення книги.

Християнство відповідало сподіванням і прагненням широких мас. Спочатку нова релігія поширилася серед євреїв Палестини та їхньої середземноморської діаспори, згодом з'явилися послідовники серед багатьох інших народів Римської імперії. Дії християн, які не вірили у традиційних богів і відмовлялися брати участь в язичницьких релігійних церемоніях, у Римській імперії розглядалися як державний злочин. Незважаючи на переслідування, Християнство поширилося по всій території Риму. Враховуючи величезний вплив і популярність Християнства і водночас керуючись інтересами держави, імператор Константин вирішив його одержавити. В 313 р. він видав Міланський едикт про віротерпимість, який офіційно легалізував Християнство на території Римської імперії. В 391 p. воно було проголошено офіційною релігією Риму. Ставши державною релігією, Християнство швидко витіснило язичництво. Водночас християнська церква поступово пристосовувалася до цілей і потреб правлячої верхівки, перетворювалася на організацію, що служила своїм власним володарям або іншим носіям політичної влади, які зуміли підкорити собі церкву. До V ст. Християнство охоплювало головним чином географічні межі Римської імперії, а також територіїїї впливу (Вірменію, Ефіопію та. ін.). В другій пол. І тис. поширилося серед германських і слов'янських, у ХНІ—XIV ст. — балтійських і фінських народів.

Характерні риси Християнства: визнання Ісуса Христа посланцем Бога на Землі: віра в Трійцю — єдиного Бога в трьох особах (БогаОтця, БогаСина та Бога — Святого Духа); віра в існування потойбічного світу і в прийдешній «страшний суд» тощо.

В 1054 p. Християнство поділилося на католицизм і православ'я. Розрив між західною та східною гілками християнської церкви спирався на політичні (тенденція до підкорення церкви державі на Сході та зворотний процес на Заході) і культурні (грецьке надбання в Східній церкві та римське — в Західній) відмінності Сходу та Заходу.

Поступово між обома гілками Християнства виявилися розбіжності: Східна церква визнавала зійдення Святого Духа тільки від БогаОтця, Західна — від БогаОтця та БогаСина; у Східній церкві заборона на одруження поширювалася лише на архієрейський сан, у Західній — на все духовенство; у Східній церкві всі учасники літургії причащалися хлібом і вином, у Західній — причастя під обома видами припускалося лише для духовенства тощо. Зрештою суперечності призвели до того, що в 1054 р. Папа Лев IX відлучив від церкви патріарха Константинопольського Михаїла Керулларія, натомість останній піддав анафемі Папу. Схизма продовжується досі, хоча в грудні 1965 р. папа Павло VI і патріарх Константинопольський Афінагор постановили піддати забуттю анафему 1054 р.