УТВЕРДЖЕННЯ РУСІ. ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ. ВВЕДЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА

Розквіт і піднесення Київської Русі зайняли пері­од з кінця X — до середини XI ст. Він припадає на час князювання Володимира Великого (978-1015 pp.) та Ярослава Мудрого (1019-1054 pp.). За цих князів завершився процес формування території держави.

Феодалізм був першою господарською системою, яка базувалась на антагонізмі. Ця система своїми внутріш­німи ресурсами забезпечила відтворення робочої сили. Крім того, у цій системі були закладені передумови вдосконалення людини як працівника. Усе це визна­чало ріст сукупного суспільного багатства, отже, тим чи іншим чином вирішувало безліч проблем поступального розвитку суспільства в цілому.

Інтенсивний розвиток економіки обумовив розклад общини. Орні землі, залишаючись колективною власністю територі­альних общин, передаються при цьому в індивідуальне володіння окремих сімей. При такій формі земельних стосунків продукт, що отримується в результаті оброб­ки конкретної ділянки землі, складає вже приватну власність і може стати джерелом збагачення. Отже, на зміну первісному комунізму приходить розкол су­спільства на верстви, на стани, на класи. На час княжі­ння Володимира Русь уже склалась як ранньофеодаль­на європейська держава.

Історія Русі X століття розвивалась під знаком бо­ротьби двох релігійних партій — християнської І язич­ницької. У фольклорі це відбилось як поєдинок Доб-рині і Змія. Антихристиянський терор перед цим кн. Святослава не сприяв стабілізації становища. Сім років по тому правив слабий князь Ярополк. Прий­шовши до влади ціною життя свого брата Ярополка, молодий кн. Володимир опинився перед проблемами, що вимагали негайного вирішення. Серед них була не­обхідність задобрити варягів, які в складі руських дру­жин починали бунтувати проти своїх роботодавців. Наступною проблемою було забезпечення окраїн Русі від територіальних зазіхань і постійних нападів сусі­дів. І останнє — треба було припинити відцентрові виступи племінних вождів на окраїнах Русі.

Нова Руська держава потребувала більш досконало­го апарату влади. Зміцненню системи державного уп­равління сприяли реформи кн. Володимира — релі­гійна, адміністративна, військова, судова. Першою з них була релігійна.

Невдале реформування язичництва. Невдале ре­формування кн. Володимиром язичництва, спроба вве­сти монотеїзм на базі язичницьких богів, перш за все Перуна, потерпіла поразку. Археолог Я. Є. Боровський розкопав капище в центрі Києва. Воно точно зорієнто­вано по сторонах світу — південь-північ, і має досить незвичайну видовжену форму з пелюстками-п'єдеста-лами, на яких колись стояли скульптури язичниць­ких богів.

На шести пелюстках капища, змурованого з каміння на глині, розміщувалось шість богів: Перун, Хоре, Даждьбог, Стрибог, Симарга та Мокош.

Ці боги добре узгоджуються з «Повістю минулих літ». Поруч з капищем — велика яма, де горів священний вогонь. Я. Є. Боровський робить висновок, що це залишки того самого пантеону язичницьких богів, який, за літопис­ним повідомленням, створив кн. Володимир, намагаю­чись реформувати язичницьку релігію, що було необ­хідно для зміцнення країни.

Етапи хрещення Русі. М. Ю. Брайчевський вважає, що було декілька етапів проникнення християнства на Русь. Процес розповсюдження християнства на Русі відбувався впродовж віків і пройшов через декілька стадій:

1) Спонтанне (самодовільне, викликане не зовніш­німи, а внутрішніми причинами) проникнення християнських ідей в середовище східноєвро­пейських племен (у тому числі і східнослов'ян­ських).

2) Спорадичне (окреме, випадкове, одноразове) вве­дення нової віри окремими східнослов'янськи­ми володарями.

3) Перше офіційне хрещення Русі за Аскольда.

4) Утрата новим віровченням функції державної релігії в результаті перевороту 882 р.

5) Уперта боротьба християнства з поганством на протязі X ст., в ході якої три спалахи анти-християнського терору чергувалися з періодами релігійної толерантності.

6) І врешті, друге офіційне хрещення за Володими­ра і остаточне проголошення православ'я держав­ною релігією Русі.

Хрещення Русі кн. Володимиром Великим. Кн. Во­лодимир вибрав серед багатьох релігій світу саме хри­стиянство грецького (православного) зразка, тому що воно визнавало верховенство світської влади над цер­ковною.

Християнство також освячувало владу — в Біблії написано, що всяка влада від Бога, ще й додано, що царі і раби будуть вічно. Утверджуючи феодальну державність, християнство таким чином утверджува­ло в рамках системи повну свободу і чітко визначені права для переваленої більшості населення. Воно та­кож ліквідовувало політичну невпорядкованість сис­теми і забезпечувало більш-менш природний вихід для творчих можливостей давньоруського суспільства.

На рішення кн. Володимира дати християнству становище державної релігії, поруч з особистими, впли­вали також міркування політичного характеру. На цей час ус Європа була вже християнською і з уперед­женням ставилась до нехристиянських народів. Щоб увійти в коло європейських народів, треба було визна­ти християнство. Нова релігія мала для Київської дер­жави також внутрішньополітичне значення, тому що ліквідувала племінні пантеони богів і згуртувала всі племена навколо влади. Культурне значення христи­янства полягало в тому, що воно принесло з собою вищу цивілізацію і нові звичаї.

Кн. Володимир дуже енергійно взявся запровад­жувати християнство. Для цього він наказав зни­щити капища старих язичницьких богів по всій дер­жаві. У Києві хрещення не зустріло особливого опору, а в інших місцевостях воно проводилось примусово.

Наприклад, у Новгороді залишилась приказка про Во-лодимирових воєвод, яким він доручив хрестити своїх підданих далеко від столиці: «Путята хрестив вогнем, а Добриня — мечем». Митрополит Іларіон у «Слові о законе і благодаті» про хрещення Русі писав: «аще хто и не любовію, но страхом повелевшого крещахуся, понеже бе благоверіе его с властию спряжено». При­родно, що нова віра нав'язувалася насильно. А у відда­лених від столиці місцевостях двовір'я зберігалося на протязі століть. Серед деяких учених панує думка, що першими митрополитами на Русі були все ж таки не греки, а болгари, які правили церковну службу зрозу­мілою для віруючих мовою.

Недарма перші церковні книги на Русі написані були староболгарською (цер­ковнослов'янською, як інколи кажуть) мовою.

Названі стадії християнизяції Русі складають один послідовний ланцюг подій, що привели східних сло­в'ян в християнський світ європейських народів. Як переконливо доводить М. Ю. Брайчевський, християнсь­кий монотеїзм вперше дав нашим предкам ідею мо­ністичного Всесвіту, в якому неймовірна кількість і різноманітність конкретних проявів буття зв'язані спільною першопричиною.