Міф

Міф (від грец. mythos — слово, переказ, сказання) — символічне відображення та наївне бачення світу в образах богів і напівбогів, відповідна оцінка певних ситуацій, які мали місце в житті конкретних народів у певний час на світанку їхньої історії. Міфи, народні легенди й билини, фольклор, історичний епос, написи на скелях, хроніки тощо передавали з покоління в покоління певну традицію, систему вірувань, властиві соціальноетнічній групі.

Міфи становлять духовну цінність племені. Вони пов'язані зі священними племінними традиціями, утверджують прийняту в певному суспільстві систему цінностей, підтримують і розвивають певні норми поведінки. Міф мовби пояснює й санкціонує існуючий у суспільстві та світі порядок і саме так пояснює людині її саму, навколишній світ, щоб підтримувати цей порядок.

До найдавніших належать міфи про тварин. Міфи про перетворення людей на тварин і рослин побутують майже в усіх народів землі. Це передусім загальновідомі давньогрецькі міфи про Гіацинта, Нарциса, Кипариса та ін. Дуже давніми є міфи про походження сонця, місяця, зірок. Центральну групу міфів, особливо у народів із розвиненими міфологічними системами, становлять міфи про походження Всесвіту (космогонічні) і людини (антропологічні). Окрему групу становлять міфи про походження й запровадження певних благ: добування вогню, виникнення ремесел, землеробства, а також запровадження певних соціальних інститутів, шлюбних правил, традицій та обрядів.

Порівняльно-історичне вивчення величезної кількості міфів показало, що в міфах різних народів світу — при надзвичайній їх тематичній розмаїтості — багато повторюваних мотивів; коло тем, сюжетів, яких торкаються міфи (а це питання створення світу, людини, її культурного й соціального облаштування, таємниці народження і смерті та ін.) стосується насамперед найважливіших питань світобудови і світосприйняття.

Міф передає світовідчуття і світорозуміння епохи, в яку був створений, тому міфотворчість є одним із найважливіших явищ у культурній історії людства.