Датування археологічне. Методи датування в археології.

Датування археологічне - принцип датування археологічних пам'яток.

В археології застосовуються дві системи датування: відносна хронологія та абсолютна.

Відносна хронологія за принципом «старше-молодше» вивчається на підставі стратиграфії, науки, що вивчає послідовність залягання гірських порід. За нормальних умов накопичення археологічних культурних шарів - що глибший культурний шар, то він давніший. Відносна хронологія встановлюється також на підставі вивчення поступового розвитку типів речей.

Абсолютна хронологія визначається за писемними джерелами (якщо на речах є дата) або за методами природничих наук.

Останніми роками широко застосовуються такі методи, як дендрохронологічний та радіокарбоновий.

Дендрохронологічний метод дає змогу визначити дату за підрахунками річних кілець на розрізах стовбурів дерев. Він застосовується в тих місцях, де є сприятливі умови для зберігання деревини, напр., болотяний грунт давнього Новгорода з його багатошаровими дерев'яними мостовими. Теоретичні можливості методу дають змогу датувати археологічні об'єкти давністю 7 тис. років. Недоліком методу є його локальне застосування та труднощі в кореляції дат, одержаних з віддалених регіонів, не пов'язаних єдиним банком даних.

Радіокарбоновий метод дає змогу надійно датувати археологічні пам'ятки давністю до 40 тис. років. У його основу покладено визначення кількості радіоактивних ізотопів вуглецю, який починає розпадатися після того, як органічна речовина (дерево, кістка) припиняє своє існування. Труднощі методу зумовлені тим, що вміст радіоактивного вуглецю в минулому відрізнявся від сучасного. На точність визначення віку зразка істотно впливають також якість обладнання лабораторій та рівень кваліфікації фахівців. Тому для однієї пам'ятки може бути запропоновано кілька «абсолютних» визначень віку. Дати, старші за 400 тис. p., встановлюються калійаргоновим методом, який за принципом близький до радіокарбонового.