Бланкізм

Бланкізм — політична течія, пов'язана з ім'ям французького революціонера комуніста Л. О. Бланкі (1805—1881 pp.).

Прихильники Бланкізму (переважно у Франції), на відміну від марксистів, вважали, що успішну соціальну революцію можна здійснити за відсутності революційної ситуації, вузьким колом змовників, яких у вирішальний момент підтримають маси. Під час Паризької комуни 1871 р. бланкісти входили до складу «більшості» Ради Комуни, обстоювали необхідність рішучих революційних заходів. Після падіння Комуни деякі керівники бланкістів увійшли до складу Держради І Інтернаціоналу, виступаючи на боці К. Маркса в боротьбі з прихильниками М. Бакуніна. Після Гаазького конгресу (1872 р.) вийшли з Інтернаціоналу і утворили групу «Революційна комуна». У 1880 р. бланкісти заснували Центральний революційний комітет, який у 1898 p. перетворився на Революційносоціалістичну партію. У 1901 р. бланкісти разом із Робітничою партією, очолюваною Ж. Гедом, утворили об'єднану Соціалістичну партію Франції. Після першої світової війнибланкізм припинив своє існування.

У широкому розумінні бланкізм — змовницька тактика повстання, яка не враховує конкретної обстановки.