Украинская сср в начале перестройки

Коли у квітні 1985 р. Михайло Горбачов прийшов до влади, він не міг знати, що через шість з половиною років змушений буде покинути її через причину, на яку він найменше звертав увагу. Серед усіх питань, що чекали найшвидшого розв'язання, національне він поставив у самому кінці свого списку. Важко сказати, чи це був просто вияв традиційного для марксистів недогляду щодо національного питання, чи просто прагматичне небажання ворушити раніше часу приспаного привиду міжнаціональних конфліктів. Мабуть, у Горбачова не було продуманої теорії, як реформувати радянське суспільство; ініційована ним «перебудова», за словами Ернеста Гелнера, була «Реформацією без Біблії, Просвітництвом без «Енциклопедії».

Його нерозуміння національного питання проявилося вже під час візиту до Києва у червні 1985 p., коли він двічі назвав Радянський Союз Росією. Навряд чи це було просто мовним ляпсусом. У 1991 р. Горбачов характеризував СРСР як «тисячолітню державу» та «природний результат історичного процесу». Таке ототожнення СРСР з Росією не залишало місця для окремої української ідентичності. Сам Горбачов, хоч і признавався до українського походження (одна з його родинних ліній виводилася з Чернігівщини), проте в його уявленні Україна завжди перебувала у нерозривному зв'язку з Росією.

У ставленні Горбачова до України ці ідеологічні засновки поєднувалися з цілковито прагматичним підходом. Якщо у Москві появлялися статті-викриття про сталінські злочини, дозволялася критика колишніх лідерів СРСР (окрім, зрозуміло, Леніна), зміщалися перестарілі й скомпрометовані члени ЦК, то нічого такого довгий час не відбувалось у Києві. Українські сюжети - як от голод 1932-1933 pp., розправа над українською інтелігенцією, ліквідація автокефальної й греко-католицької церков та ін. - підозріло були відсутні у головному віснику «гласності» - московському журналі «Огонек», хоча його головним редактором став колишній український шістдесятник Віталій Коротич. Але найбільш промовистим було збереження аж до вересня 1989 р. на посаді першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького, який із членів старшого, «брежнєвського» складу ЦК КПРС утримався при владі найдовше. Україна тривалий час була справжнім «заповідником застою». Очевидно, що Горбачов радо жертвував «перебудовою» і «гласністю» в Україні заради збереження політичної стабільності у найбільшій неросійській республіці СРСР.

У перші роки правління Горбачова «перебудова» в Україні, як і в усьому Союзі, набрала характеру регульованої ініціативи «зверху». Виразним прикладом такої ініціативи був економічний експеримент, що проводився на машинобудівному об'єднанні ім. Фрунзе у Сумах. Суть його зводилася до введення «самофінансування» - права підприємства самовільно розпоряджатися своїми прибутками після сплати обов'язкового державного податку. Цей засіб, що виводився ще з реформаторських спроб 1960-х pp. iбув заново відроджений під час короткого правління Андропова, трактувався як панацея для підупалої радянської економіки. Досвід сумського заводу покладено в основу рішень серпневого (1987) пленуму ЦК КПРС і закону СРСР про державне підприємство (червень, 1987).

Але коли сумський експеримент, принаймні, не зашкодив, антиалкогольна кампанія 1985 р. завдала тяжких збитків Україні: були нещадно вирубані виноградники у Криму й на Закарпатті, а різке (майже вдвічі) зменшення обсягу випуску державного алкоголю викликало збільшення виробництва самогону й у результаті призвело до того, що цукор - основна сировина для виготовлення самогону - у 1988 р. в Україні, головному виробникові цукру в СРСР, став відпускатися лише за картками (раціоновано). Лицемірство офіційної лінії щодо поглиблення «демократизації» й «гласності» сповна проявилось після Чорнобильської катастрофи 26 квітня 1986 р. Офіційне попередження про загрозу для здоров'я, що становить викид в атмосферу радіоактивних елементів, місцеве населення почуло лише 5 травня, на дев'ятий день після катастрофи. До цього центральні та республіканські засоби масової інформації переконували, що аварія на Чорнобильській АЕС є цілком нешкідливою за своїми наслідками для здоров'я (хоча, настроївшись на хвилі західних радіостанцій, будь-який житель України міг почути ті серйозні попередження, з якими зверталися міністерства охорони здоров'я європейських держав до своїх громадян). Найкращим доказом байдужості партійної верхівки до долі своїх громадян було проведення у Києві 1 травня багатолюдної урочистої демонстрації, хоча саме напередодні, 30 квітня, у столиці було зафіксоване підвищення радіоактивного фону.

Катастрофічні екологічні й економічні результати Чорнобиля не піддаються точним оцінкам. Досить сказати, що до початку 1990 р. в Україні було дегазовано 3,5 млн. га орної землі й 1,5 млн. га лісу, що становило близько 12% території республіки. У цілому жертвою радіоактивного зараження стали понад 1000 українських міст і сіл. Число людей, які загинули й загинуть від радіоактивного опромінювання та викликаних ним хвороб, є предметом постійних дискусій між ученими-спеціалістами. Heменш важливими, окрім екологічних і економічних результатів, були політичні наслідки Чорнобиля. Чорнобильська катастрофа відкрила очі мільйонам українських громадян на колоніальне становище України. Рішення про замовчування справжніх наслідків аварії приймались у Москві; на неї ж падала й основна відповідальність за зволікання з прийняттям контрзаходів. Як показали матеріали пізнішого судового розслідування, питання про проведення першотравневої демонстрації в Києві вирішувалось у Москві. Слідство встановило, що перед початком демонстрації Щербицький голосно заявив: «Він мені [Горбачов. - Р.В.] сказав: якщо зірвеш демонстрацію - виключимо із партії».

Тема Чорнобиля стала однією з центральних у протистоянні українських опозиційних сил з московським і київським партійним керівництвом. Поняття «Чорнобиль - руйнівна катастрофа» - все частіше поширювалось і на опис інших сторін тогочасного життя в Україні (тема «духовного Чорнобиля», «мовного Чорнобиля»). Перші несміливі голоси протесту вийшли із середовища інтелігенції, яка за своїм фахом безпосередньо була пов'язана з українською мовою і літературою. 15-16 квітня'1987 р. на з'їзді українських учителів окремі делегати скаржились на викреслення української мови з процесу навчання і вимагали зміни цього незадовільного стану. У червні 1987 р. пленум Спілки письменників України висловив неспокій станом української культури та екологічної ситуації у республіці. СПУ звернулася до Президії Верховної Ради Української РСР з пропозицією впровадження навчання українською мовою у всіх школах на території республіки та надання їй статусу державної.

Передвісником далекосяжних змін стали кадрові переміни в партійному керівництві, ініційовані січневим (1987) пленумом ЦК КПРС. У березні 1987 р. були звільнені перший секретар Львівського обкому партії В. Добрик і Дніпропетровського обкому В. Бойко, а в липні цього ж року пішов на пенсію Голова Ради міністрів О. Ляшко. У цілому до початку 1988 р. було замінено 1912 працівників вищого рівня, у т. ч. 110 як такі, що не справилися з роботою. Виступаючи на січневому (1988) пленумі ЦК КПУ, Щербицький уперше критикував усіх членів Політбюро, секретарів ЦК, членів уряду і президії Верховної Ради, не забуваючи й самого себе. Всі ці заходи, ясна річ, планувалися не у Києві й, що характерно, вони не зачіпали самої верхівки республіканської влади. Однак їхнім головним результатом стало винесення у 1987-1988 pp. на поверхню всіх тих номенклатурних діячів, які зіграли перші ролі у пізніших подіях - С. Гуренка, В. Івашка, В. Масола, Л. Кравчука.

Когда в апреле 1985 Михаил Горбачев пришел к власти, он не мог знать, что через шесть с половиной лет вынужден будет покинуть ее по причине, на которую он меньше всего обращал внимание. Среди всех вопросов, ждали скорейшего решения, национальное он поставил в самом конце списка. Трудно сказать, это был просто проявление традиционного для марксистов упущения по национальному вопросу, или просто прагматическое нежелание шевелить раньше времени приспанном призрака межнациональных конфликтов. Наверное, у Горбачева не было продуманной теории, как реформировать советское общество; инициированная им «перестройка», по словам Эрнеста Гелнера, была «Реформацией без Библии, Просвещением без« Энциклопедии ».

Его непонимание национального вопроса проявилось уже во время визита в Киев в июне 1985 p., когда он дважды назвал Советский Союз Россией. Вряд ли это было просто языковым ляпсусом. В 1991 г. Горбачев характеризовал СССР как «тысячелетнюю державу» и «естественный результат исторического процесса». Такое отождествление СССР с Россией не оставляло места для отдельной украинской идентичности. Сам Горбачев, хотя и признавался в украинского происхождения (одна из его родственных линий выводилась из Черниговщины), однако в его представлении Украина всегда находилась в неразрывной связи с Россией.

В отношении Горбачева в Украину эти идеологические предпосылки сочетались с вполне прагматичным подходом. Если в Москве появлялись статьи-разоблачение о сталинских преступлениях, разрешалась критика бывших лидеров СССР (кроме, разумеется, Ленина), змищалися прошлогоднее и скомпрометированы члены ЦК, то ничего такого долгое время не происходило в Киеве. Украинские сюжеты - вроде голод 1932-1933 pp, расправа над украинской интеллигенцией, ликвидация автокефальной и греко-католической церквей и др. - Подозрительно отсутствовали в главном органе «гласности» - московском журнале «Огонек», хотя его главным редактором стал бывший украинский шестидесятник Виталий Коротич. Но наиболее красноречивым было сохранение вплоть до сентября 1989 в должности первого секретаря ЦК КПУ Владимира Щербицкого, который из членов старшего, «брежневского» состава ЦК КПСС воздержался при власти дольше. Украина долгое время была настоящим «заповедником застоя». Очевидно, что Горбачев радостно жертвовал «перестройкой» и «гласностью» в Украине ради сохранения политической стабильности в крупнейшей нерусские республике СССР.

В первые годы правления Горбачева «перестройка» в Украине, как и во всем Союзе, приобрела характер регулируемой инициативы «сверху». Выразительным примером такой инициативы был экономический эксперимент, который проводился на машиностроительном объединении им. Фрунзе в Сумах. Суть его сводилась к введению «самофинансирования» - права предприятия самовольно распоряжаться своими доходами после уплаты обязательного государственного налога. Это средство, выводившегося еще с реформаторских попыток 1960-х pp. iбув заново возрожден во время короткого правления Андропова, трактовался как панацея для подупали советской экономики. Опыт сумского завода положен в основу решений августовского (1987) пленума ЦК КПСС и закона СССР о государственном предприятии (июнь, 1987).

Но когда сумской эксперимент, по крайней мере, не повредил, антиалкогольная кампания 1985 нанесла тяжелые убытки Украине: были беспощадно вырублены виноградники в Крыму и на Закарпатье, а резкое (почти вдвое) уменьшения объема выпуска государственного алкоголя вызвало увеличение производства самогона и в результате привело к того, что сахар - основное сырье для изготовления самогона - в 1988 г. в Украине, главном производителе сахара в СССР, стал отпускаться только по карточкам (рационовано. Лицемерие официальной линии по углублению «демократизации» и «гласности» сполна проявилось после Чернобыльской катастрофы 26 апреля 1986 Официальное предупреждение об угрозе для здоровья, составляет выброс в атмосферу радиоактивных элементов, местное население услышало только 5 мая, на девятый день после катастрофы. До этого центральные и республиканские средства массовой информации убеждали, что авария на Чернобыльской АЭС вполне безобидной по своим последствиям для здоровья (хотя, настроившись на волны западных радиостанций, любой житель Украины мог услышать те серьезные предупреждения, с которыми обращались министерства охраны здоровья европейских государств к своим гражданам. Лучшим доказательством безразличия партийной верхушки к судьбе своих граждан было проведение в Киеве 1 мая многолюдной торжественной демонстрации, хотя именно накануне, 30 апреля, в столице было зафиксировано повышение радиоактивного фона.

Катастрофические экологические и экономические результаты Чернобыля не поддаются точным оценкам. Достаточно сказать, что к началу 1990 г. в Украине было дегазированной 3,5 млн. га пахотной земли и 1,5 млн. га леса, что составило около 12% территории республики. В целом жертвой радиоактивного заражения стали более 1000 украинских городов и сел. Число людей, погибших и погибнут от радиоактивного облучения и вызванных им болезней, является предметом постоянных дискуссий между учеными-специалистами. Heменш важными, кроме экологических и экономических результатов, были политические последствия Чернобыля. Чернобыльская катастрофа открыла глаза миллионам украинских граждан на колониальное положение Украины. Решение о замалчивания настоящих последствий аварии принимались в Москве и на нее же падала и основная ответственность за промедление с принятием контрмер. Как показали материалы позднего судебного расследования, вопрос о проведении первомайской демонстрации в Киеве решался в Москве. Следствие установило, что перед началом демонстрации Щербицкий громко заявил: «Он мне [Горбачев. - Р.В.] сказал: если сорвешь демонстрацию - исключим из партии ».

Тема Чернобыля стала одной из центральных в противостоянии украинских оппозиционных сил с московским и киевским партийным руководством. Понятие «Чернобыль - разрушительная катастрофа» - все чаще распространялось и на описание других сторон тогдашней жизни в Украине (тема «духовного Чернобыля», «языкового Чернобыля». Первые робкие голоса протеста вышли из среды интеллигенции, которая по своей специальности непосредственно была связана с украинским языком и литературой. 15-16 квитняь1987 г. на съезде украинских учителей отдельные делегаты жаловались на вычеркивания украинского языка из процесса обучения и требовали изменения этого неудовлетворительного состояния. В июне 1987 г. пленум Союза писателей Украины выразил беспокойство состоянием украинской культуры и экологической ситуации в республике. СПУ обратилась в Президиум Верховного Совета Украинской ССР с предложением внедрения обучение на украинском языке во всех школах на территории республики и предоставление ему статуса государственного.

Предвестником глубоким преобразованиям стали кадровые перемены в партийном руководстве, инициированные январским (1987) пленумом ЦК КПСС. В марте 1987 г. были освобождены первый секретарь Львовского обкома партии В. Добрик и Днепропетровского обкома В. Бойко, а в июле этого же года ушел на пенсию Председатель Совета министров О. Ляшко. В целом в начале 1988 г. было заменено 1912 работников высшего уровня, в т.ч. 110 как такие, которые не справились с работой. Выступая на январском (1988) пленуме ЦК КПУ Щербицкий впервые критиковал всех членов Политбюро, секретарей ЦК, членов правительства и президиума Верховной Рады, не забывая и самого себя. Все эти меры, конечно, планировались не в Киеве и, что характерно, они не затрагивали самой верхушки республиканской власти. Однако их главным результатом стало вынесение в 1987-1988 pp. на поверхность всех номенклатурных деятелей, сыгравших первые роли в поздних событиях - С. Гуренко, В. Ивашко, В. Масола, Л. Кравчука.

неолиберализм идеология