Генуезькі і венеціанські колонії в криму
У другій половині XIII ст. на південному узбережжі Криму греків змінили італійські торговельні республіки — Генуя і Венеція. Хрестові походи відкрили їм доступ на ринки Сходу. Уже в XIII ст. генуезці і венеціанці отримали дозвіл від візантійських імператорів відвідувати Константинополь і торгувати на Чорному морі. У 1204 р. Константинополь був завойований хрестоносцями, і на місці Візантійської імперії була створена Латинська імперія.
Візантійська імперія була відновлена лише в 1261 р. за сприяння Генуї. Нова Візантійська імперія надала генуезцям та візантійцям право вільного плавання в Чорному морі. У 70-х роках XIII ст. генуезці купили у золотоординських ханів дозвіл влаштувати торговельну факторію на місці давньогрецького міста Феодосії, яка була названа Кафою.
Одночасно венеціанці влаштувались у грецькому місті Сугдеї (Судак). Між Генуєю і Венецією почалась запекла боротьба за чорноморські колонії, з якої переможцем вийшла Генуя. Вона заволоділа грецькими містами Кримського узбережжя, в тому числі Херсонесом, Сугдеєю, Чембало (Балаклава), Боспором (Керч). У Тані (Азов) мали свої квартали і генуезці, і венеціанці.
На Чорноморському узбережжі Кавказу Генуї належали Анапа, Сухумі та інші міста. В Україні італійці володіли Мон-кастро (Акерман). Через свої колонії Генуя вивозила у великій кількості збіжжя, рабів, яких постачали татарські феодали, продукти тваринництва (шкіри), сіль, з Кавказу — мед, віск, будівельний ліс, з Азовського моря — сушену рибу і ікру. Взамін ввозились тканини, прянощі, бакалея. Пам'ятниками існування генуезьких колоній у Криму й посьогодні залишаються руїни стін і башт у Феодосії та інших пунктах Криму і розташована на неприступній скелі могутня Судаць-ка фортеця.
Золото-ординські хани продовжували вважатись верховними правителями всієї території Криму, брали з генуезьких міст данину І піддавали їх жорстокому розоренню у випадку непокори. Татарське населення, яке проживало на території, підвладній генуезцям, було підпорядковане татарському ханові. Але у внутрішніх справах генуезькі колонії були абсолютно самостійні і залежали лише від Генуї, звідкіля до них присилались консули. Порядок всередині колоній визначався статутами, які вироблялись у Генуї. Відносини італійців з татарами регулювались договорами з кримськими намісниками. Генуезькі колонії в Причорномор'ї до-сягли значного розквіту в XIV ст. завдяки монопольному їх пануванню на місцевих ринках. Та це багатство зосереджувалось у руках невеликої групи купців і лихварів, які жорстоко експлуатували найбідніше населення, як генуезьке, так і туземне. У Кафі запекла боротьба між «великими людьми» («popolo grasso») і «людьми малими» («popolo minuto») не раз переходила у відкриті повстання.
У 1454 р. повстанці висунули гасло: «Хай живе народ! Смерть знатним!». Станова боротьба ускладнювалась антагонізмом між купкою генуезьких «громадян» і підвладним їм безправним туземним населенням — греками, вірменами, татарами.