Класова боротьба

Класова боротьба— у марксистсько-ленінській теорії неминуча боротьба між великими групами людей — класами, інтереси яких несумісні або суперечні; головний зміст і рушійна сила історії всіх антагоністичних класових суспільств.

За К. Марксом і Ф. Енгельсом, будьяка історична боротьба насправді є лише «виявленням боротьби суспільних класів». К. Маркс доводив, що класова боротьба обов'язково веде до «диктатури пролетаріату», яка становить «перехід до ліквідації будьяких класів і до суспільства без класів» (комунізму). Джерелом класової боротьби вважалися суперечності між інтересами класів. Залежно від характеру цих суперечностей розрізнялися класи антагоністичні та неантагоністичні. Класову боротьбу вважали рушійною силою розвитку всіх «антагоністичних суспільно-економічних формацій». Вона приводить до соціальної революції— найвищого вияву класової боротьби — внаслідок якої здійснюється перехід від однієї формації до іншої. Капіталізм — «остання антагоністична формація», яка має бути остаточно ліквідована внаслідок класової боротьби. Згідно з марксизмом-ленінізмом, пролетаріат проводить класову боротьбу з буржуазією в трьох основних формах: економічній, політичній, ідеологічній. Найвища форма класової боротьби — політична боротьба, спрямована на повалення влади буржуазії та встановлення влади пролетаріату.

Засоби й методи класової боротьби — страйки, демонстрації, бойкотування виборів, парламентська боротьба, збройне повстання тощо. Найяскравішими виявами класової боротьби у XIX ст. марксисти вважали чартизм в Англії, червневе повстання 1848 р. у Парижі, Паризьку комуну 1871 р. Утвердження «диктатури пролетаріату», за марксизмом-ленінізмом, означає не припинення класової боротьби, а її продовження в нових формах і новими методами. Оскільки пролетаріат захоплює державну владу й перетворюється на панівний клас, зникає необхідність використання деяких форм класової боротьби (напр.. повстання), натомість з'являються нові, вже державні, форми (громадянська війна, масовий терор, «соціалістичне перевиховання селянства» тощо). Найжорстокіші форми класової боротьби застосовувалися в РСФРР (1918— 1921 pp.) і СРСР (1930—1940 pp.), внаслідок чого було знищено чи ув'язнено мільйони людей («класових ворогів»). Після жовтневого більшовицького перевороту, утворення соціалістичної держави, Комінтерну класової боротьби проти капіталізму здійснювалася в глобальному масштабі. ЇЇ головним питанням стало: хто переможе у всествітньому масштабі — соціалізм чи капіталізм. Будь-які взаємовідносини двох протилежних соціальних систем, у т. ч. їх «мирне співіснування» й «економічне змагання соціалізму з капіталізмом», розглядалися лише як специфічні форми класової боротьби. Керівництво СРСР до кінця 80х pp. продовжувало розглядати класову боротьбу як складову частину «світового революційного процесу», здійснюючи відповідну політику на міжнародній арені. Водночас стверджувалося, що класова боротьба відбувається в усіх капіталістичних державах, які є «ареною класових боїв».

Марксистсько-ленінська теорія класової боротьби мала велике методолічне значення для функціонування суспільних наук в СРСР, оскільки вважали, що вона допомагає зрозуміти «реальний класовий зміст ідеологічної та політичної боротьби в усіх її формах». Радянські ідеологи намагалися довести, що в ході «соціалістичного будівництва» відбувається процес зближення класів і груп, зникають відмінності між ними. Передбачалося, що становлення «безкласової структури суспільства» відбудеться вже в період т. зв. розвиненого соціалізму. Концепції про затухання" класової боротьби, згладжування соціальних суперечностей, створення суспільства «класового миру», втрату робітничим класом розвинених держав революційності тощо в СРСР розглядалися як «буржуазні», «ревізіоністські», «реформістські» теорії, ворожі марксизмуленінізму.