Зміцнення Київської держави у середині X cm

Після переходу влади до молодого князя Ігоря (912-945 pp.) з-під його правління вийшли древляни й уличі. Знову почали збирати данину з північно-східних племен хозарські кагани. У 915 р. на Русь з Північного Причорномор'я уперше напали тюркські племена печенігів. Військовим дружинам київського князя довелося вести боротьбу в кількох напрямках, у тому числі здійснити і два походи на Північний Кавказ.

З великим напруженням князю Ігорю вдалося приборкати древлян, хоча вони й залишили при владі свого князя Мала, який мав підкорятися великому київському князю. Уличі також визнали зверхність влади Києва. 3 печенізькими каганами Ігор уклав угоду, за якою вони обіцяли підтримку в поході на Візантію.

Але перший похід морем у 941 р. на малоазійське узбережжя виявився невдалим. Візантійці, застосувавши «грецький вогонь», спрямували проти кораблів Русі судна огнем, пускаючи «трубами вогонь на лодії руські» і, запалюючи, топили їх. Лише у другому поході 944 р. вже на Царгород, у якому брали участь і печеніги, Ігорю хоч і не довелося дійти до столиці Візантії, та все ж вдалося змусити імператора підписати мирний договір, теж вигідний Русі, але не в такій мірі, як угода Олега. Вдалим був похід і на Каспійське море 944 р. Ігор захопив міста Дербент і Берду.

За словами літописця, за часів князювання Ігоря в Києві жило багато прибічників християнства, й у місті була побудована перша грецька церква святого Іллі.

Із зростанням масштабів внутрішньої і зовнішньої торгівлі князівсько-боярська верхівка збільшувала й урізноманітнювала данину, що поступово перетворювалась у повинність. Чітко встановлених норм її не було. Діяв закон сили, за яким князь брав усе, що йому заманеться. Через це виникали податкові суперечки, що яскраво проявилося 945 p. у повстанні племені древлян.

До волелюбних древлян, серед яких не згасали задуми звільнитися від влади Києва і його обтяжливих повинностей, прибув на полюддя Ігор з дружиною. Данина була зібрана, але виявилася меншою, ніж сподівалися князь і його оточення. Літописець Нестор розповідає, що дружинники сказали Ігореві: «У воїнів воєводи Свенельда доволі і зброї, і одягу, а ми бідні. Піди, князю, з нами по данину, ти добудеш і ми». Послухав їх Ігор і пішов до древлян по данину. Додавав до попередньої данини нову, і чинили насильство древлянам він і його воїни. Взявши данину, князь пішов до Києва, але по дорозі передумав і сказав дружині: «Йдіть з даниною додому, а я повернуся і ще походжу». Відпустив дружину, а сам з невеликим загоном повернувся, бажаючи ще більшої здобичі. Древляни, почувши, що він знову йде, вирішили зі своїм князем Малом: «Коли повадиться вовк до овець, то перетягає все стадо, якщо не вб'ють його, так і тут, якщо не вб'ємо його, то всіх нас погубить». I вони відрядили до нього посла сказати: «Чого ідеш знов? Ти ж взяв усю данину». Але Ігор їх не послухав. Тоді древляни, вийшовши з міста Іскоростеня, убили Ігоря і його дружину». Схопивши Ігоря, древляни розірвали його, прив'язавши до двох нахилених дерев. Поховали Ігоря біля міста Іскоростеня, у землі древлян.

Древлянські вожді виявилися настільки сміливими та впевненими у своїй правоті, що запропонували Ігоревій вдові княгині Ользі (945-964 рр.) побратися з їхнім князем Малом. Та сталося не так. Через рік Ольга, яка залишилася на чолі великої держави з малолітнім сином Святославом, помстилася древлянам. Літописець характеризує Ольгу як ще молоду, вродливу, мудру, сміливу і далекоглядну княгиню. Спочатку вона покарала кілька древлянських посольств. Перше кинули у прірву і засипали ріллею, друге замкнули у лазні й заживо спалили, третє сікли мечами на бенкеті. Потім княгиня обложила столицю древлян Іскоростень.

Перемогу над древлянами було здобуто завдяки винахідливості й хитрості Ольги. Як свідчить легенда, одержавши від жителів міста нікчемну данину - по кілька голубів і горобців від кожного двору, Ольга наказала увечері випустити їх з прив'язаними тліючими ґнотами. Птахи звично принесли вогонь під солом'яні стріхи осель і запалили їх. Палаюче місто захопили, а древлян жорстоко покарали. Родову знать, у тому Числі й доньку князя Мала Малушу, було забрано в рабство до княгині й дружинників. На решту накладалася обтяжлива данина.

Наведені факти підтверджують, що до влади в Русі прийшла вольова, жорстока і хитра правителька, яка у своїй діяльності наслідувала не недалекоглядного чоловіка, а його попередника Олега Віщого. Разом з сином і Пружиною вона об'їхала значну частину Русі, зрозумівши ненадійність походів за полюддям. Щоб запобігти повстанням, Ольга наказала встановити уроки - норми данини та повинностей з усіх племен, порядок і час їх виконання. Визначено і місця збирання - погости, що слугували і місцем суду. Це був важливий крок до юридичного оформлення й унормування державних повинностей і князівського судочинства.

Розумною була і зовнішня політика великої княгині київської. Вона спрямовувалась на зміцнення міжнародних позицій держави не війнами, а дипломатичним шляхом. Під час відвідин у 957 р. Царгорода Ольга успішно вела складні переговори з візантійським імператором Костянтином Багрянородним і досягла закріплення дружніх зв'язків Русі з Візантією. Ольгу охрестив константинопольський патріарх у Софійському соборі, збудованому Юстиніаном. Проте є підстави вважати, що Ольга охрестилася ще в Києві, задовго до поїздки.

Княгиня оточила себе грецькими священнослужителями, серед яких провідну роль відігравав її духівник Григорій. Вона активно проповідувала християнство серед язичників. Однак християнізація Русі на той час ще не була підготовлена і зустрічала значний опір. Переконуючисина Святослава прийняти християнство, Ольга сказала: «Я пізнала Бога і радію. Якщо і ти пізнаєш його, то також станеш радіти». Відмовившисьвід хрещення, Святослав відповів: «Як мені одному прийняти інший закон? Дружина моя стане наді мною сміятися».

Були сумніви й у тому, який з християнських обрядів приймати - візантійський чи римський. Про це свідчить місія 959 р. княгині Ольги до німецького короля (згодом імператора) Оттона I з проханням прислати на Русь єпископа й священиків. Поза сумнівами, Ольга знала про латинський характер релігії німців. Це був продуманий дипломатичний хід, спрямований на зміцнення позицій Русі в Європі. Проте приїзд до Києва папського єпископа Адальберта закінчився невдачею. А от чому - невідомо. Нерішучість породжувалась і тим, що Русі пропонували віру іудеї - хозари, мусульмани - булгари та інші сусіди. За місіонерську діяльність ще у домонгольські часи християнська церква канонізувала Ольгу й оголосила ії святою.

Із середини X ст. влада великого князя київського значно поширилася. Цьому сприяли завойовницькі походи дружин змужнілого Святослава Ігоревича (964-972 pp.), розпочаті у 60-х pp. Як усі стародавні русичі, Святослав був хоробрим воїном, вправним організатором воєнних дружин, невтомним і невблаганним шукачем воїнської доблесті, слави, здобичі. Він міцно зжився з військом, нарівні з вояками вів суворе похідне життя. Рухався легко, як барс, ідучи в похід, не набирав великого обозу і не возив намету, спав на кінському пітнику, підклавши під голову сідло. Був лицарем у ставленні до суперників. Тих, на кого йшов походом, завчасно повідомляв: „Іду на Ви". Святослав - перший князь Руської Землі, який носив слов'янське ім'я. У літописах він здобув прізвище Завойовника.

Залишивши Київ під управлінням матері, Святослав рушив у далекий східний похід, що продовжувався на протязі 964-968 pp. Найближчим східним суперником Русі був усе ще сильний Хозарський каганат. У походи проти нього спрямовував дружини Святослав. Вийшовши на Оку і Волгу, князь звільнив від хозарського панування в'ятичів і поволзькі племена. Потім переміг волзьких булгар. Просуваючись вниз по Волзі, Святослав взяв багато міст, захопив і зруйнував столицю каганату Ітиль, пізніше підкорив хозарську фортецю на Дону Саркел (Білу Вежу). Зазнали поразки від його дружин племена ясів (осетинів) і косотів (адигейців) на Північному Кавказі. Підкорилися Русі й землі Таманського півострова, де Святослав заснував Тмутараканське князівство.

Здавалося, що розгром Хозарського каганату звільнив Русь від ворожого натиску. Але, позбавивши державу однієї небезпеки, Святослав погромом хозарів відкрив можливість для вільного просування через степи у Придніпров'я племен печенігів, які вже тут кочували. Печенізькі кагани грабували біля дніпровських порогів торговельні каравани і складали загрозу для південних поселень русів.

Отримавши прохання візантійських імператорів про допомогу в боротьбі із сильним Болгарським царством, Святослав у 968 р. з великим військом рушив на Балканський півострів. Захопивши болгарські міста на Дунаї, він зупинився в Переяславці й висловив бажання залишитися там назавжди. «Хочу жити в Переяславці Дунайському, - говорив він, - там середина моєї землі, там збираються всякі блага: від греків - золото, тканини, вина, фрукти; від чехів і угрів - срібло і коні; із Русі - хутра, віск, мед і раби».

Та з Києва прибув гонець з проханням повернутися і врятувати столицю від навали печенігів, які обложили місто. Святослав змушений був повернутися з походу. Відбивши навалу кочівників, князь у 969 році знову вирушив у похід на Дунай. Дізнавшись, що напад печенігів на Київ спровокував візантійський уряд, який боявся посилення Русі на Дунаї, Святослав змінив союзників. Його дружини після перемоги над болгарськими військами пішли в наступ проти Візантії. Війна виявилася затяжною, кровопролитною, невдалою. У результаті 30-тисячне Святославове військо було оточене 45-тисячною армією імператора Іоанна Цимісхія у фортеці Доростол. Героїчна оборона тривала три місяці до липня 971 р. Зрештою було досягнуто мирної угоди. За нею Святослав відмовився від посягань на придунайські землі, а уряд Візантії давав можливість ослабленим дружинам Русі відійти на батьківщину, забезпечивши на дорогу продовольством. Збереглася печатка Святослава з його гербом - двозубом.

У 972 р. біля дніпровських порогів дружини Святослава перестріли нацьковані урядом Візантії печеніги. Сили виявилися надто нерівними. Незважаючи на хоробрість дружинників, русичі зазнали поразки. Загинув і хоробрий Святослав. Як свідчить легенда, з його черепа печенізький каган Куря виготовив оправлений у золото й срібло келих. Хизувався ним перед гостями і пив з нього вино, щоб бути таким хоробрим, як руський князь.

Зі смертю Святослава Ігоревича закінчився період в історії Руської Землі, коли всі проблеми з сусідніми державами вирішувалися шляхом воєнних походів. Наступники князя стали поєднувати військову силу з дипломатією.

загрузка...