Київська держава за Ярославичів

Смерть Ярослава Мудрого 20 лютого 1054 p., людини світлого розуму, видатної державної мудрості, освіченості й начитаності, викликала тяжку скорботу по всій Русі. Він прожив довге життя - майже 76 років. Тоді це траплялося не часто. Улюбленого князя з великими почестями поховали в мармуровій домовині у Софійському соборі. Гробниця, як взірець стародавнього мистецтва, збереглася до наших днів.

Злет могутності й величі Русі за Ярослава Мудрого після його смерті змінився тяжкими потрясіннями міжусобної боротьби його синів та онуків. Йшла війна за володіння князівськими уділами, що було надано (уділено) нащадкам ще за життя Ярослава, а найголовніше - за київський великокнязівський престол.

За заповітом Ярослава Київ, Новгород і велике княжіння дісталися старшому сину Ізяславу. Меншим синам та онукам роздані удільні князівства: Чернігівське - Святославу;- Переяславське - Всеволоду; Смоленське, Волинське, Галицьке, Полоцьке - іншим.

I хоча державу очолював Ізяслав, він правив не сам, а разом з братами Святославом і Всеволодом. їхнє співправління у 1054-1068 pp. називають «тріумвіратом Ярославичів». Найбільшим їхнім спільним досягненням стало розширення і впорядкування в 1072 р. «Руської Правди», що дістала назву «Правда Ярославичів».

«Правда Ярославичів» нараховує 26 статей. Серед законів того часу вона має кілька позитивних рис. Зокрема, смертну кару за вбивство було змінено на штраф, що засвідчило прогресивний рух суспільства від родових до цивілізованих норм взаємостосунків. Кровна помста була взагалі заборонена. Разом з тим закон зафіксував станову нерівність русичів. Так за вбивство княжого тіуна злочинець мав платити 80 гривен штрафу, закняжого конюха - 40 гривен, за ремісника - 12 гривен, а за смерда чи холопа - 5 гривен. Зокрема, у «Правді Ярославичів» сказано: «Якщо вб'ють княжого мужа в бійці і вбивцю не шукають, то платить 80 гривен таобщина, в окрузі якої знайшли вбитого. Якщо вбито просту людину, то - 40 гривен.

Якщо холоп ударить вільну людину і сховається в домі, а власник не схоче його видати, то платити власникові за нього 12 гривен. Опісля побитий ним чоловік, якщо зустріне його десь, має право вбити його.

За самовільне катування смерда, без княжого повеління, платити 3 гривни штрафу. За катування огнищанина, тіуна або мечоносця платити 12 гривен.

Якщо смерд б'є смерда без княжого повеління, то платить 3 гривни пені, а за образу - гривну кун. Якщо хто вб'є огнищанина, то 12 гривен пені і гривна битому».

Із цього уривка видно, що смерди поступово втрачають волю, їхнє життя прирівнюється до життя раба - холопа.

Незабаром великокнязівська влада Ізяслава похитнулася, тріумвірат розпався. Проти нього піднялися брати, удільні князі. Через здирство зненавиділи князя і кияни, які, не витримавши пограбувань і гніту, повстали у 1068 р.

Саме в цей час нависла загроза захоплення і пограбування Києва великим військом кочових племен половців. Дружина Ізяслава була розбита ними на підступах до міста. Зібравшись на віче, кияни зажадали від князя коней і зброї для боротьби з навалою. Наляканий сміливістю киян та можливістю повернення зброї проти нього і бояр, князь відмовив. Це стало поштовхом до початку виступу. Кияни захопили князівський палац, двори бояр, погромивши і пограбувавши їх. Князь врятувався втечею підзахист польськогокороля.Поділившизахопленей озброївшись, кияни захистили рідне місто і відігнали половецькі загони. Повстання тривало сім місяців. Незабаром Ізяслав за допомогою війська польського короля відновив владу в Києві. Але не надовго. Незабаром Всеволод і Святослав вигнали брата з Києва. Великим князем став Святослав, а згодом Всеволод. Після його смерті київський стіл зайняв син Ізяслава Святополк (1093-1113).

Феодальною війною на Русі скористалися зовнішні вороги – племена кочівників-половців, які замінили в південних степах печенігів. Уперше напавши на Русь у 1055 p., половці протягом наступних півтора століть здійснили до 50 Новгород-Сіверське князівства. Половці нападали зненацька, грабували населення, спалювали міста і села, а жителів убивали або полонили та продавали в рабство. У своїх чварах руські князі й самі нерідко приводили грабіжників на рідну землю. Але простий народ і більшість князів давали відсіч наїздам зайд і ходили у контрпоходи.

Провідну роль у боротьбі з половецькими навалами відігравав переяславський князь Володимир Мономах, син Всеволода Ярославовича. Він не програв жодної битви з ворогом. За своє життя здійснив 83 походи, полонив 300 половецьких ханів, уклав з кочовиками 19 угод. Володимир Мономах часто об'єднував свої дружини з полками Святополка Ізяславовича. А в 1103 р. скликав з'їзд князів на Долобському озері під Києвом. На ньому постановили: всім князям вести спільну боротьбу з південною небезпекою. Очолив її Володимир. Об'єднані дружини князів під його проводом багато разів відбивали навали половців і ходили на них у походи. Відмовляючись від тактики оборони, він згуртовував дружини князів на дальні рейди в глибину половецьких степів. Успішними стали виступи проти половців, що послабили силу їхніх навал.

Щоб зупинити занепад Русі й припинити династичні чвари перед лицем зовнішньої загрози, князі іноді доходили згоди на примирення. У 1097 р. в Любечі зібралися нащадки Ярослава Мудрого для влаштування миру. I сказали один одному: «Для чого губимо Руську Землю, влаштовуючи розбрат? А половці тим часом роздирають наш край і радіють з того, що ми воюємо між собою. Об'єднаймося воєдино і будемо берегти рідну землю». Вони присягалися і хрест цілували на тому, що «від цієї пори будемо всі одностайні. Хай кожен держить вотчину свою і не зазіхає на чужі володіння». Але й після з'їзду криваві чвари між князями продовжувалися. Повернувшись у свої володіння, волинський князь захопив у полон теребовлянського і наказав виколоти йому очі. Особливо посилилися криваві чвари у XII - на початку XIII ст.

загрузка...