Главная Історія Новий час (1775 — 1917) Адміністративно-територіальний устрій українських земель після поділів Речі Посполитої (кінець XVIII - початок XIX ст.)

Адміністративно-територіальний устрій українських земель після поділів Речі Посполитої (кінець XVIII - початок XIX ст.)

Зміст:
1. Українські землі під владою Російської імперії.
1.1. Великі регіони е українських землях, що входили до складу Російської імперії.
1.2. Поділ на намісництва.
1.3. Губернаторства.
1.4. Генерал-губернаторства.
2. Українські землі під владою Австрійської імперії.

1. Українські землі під владою Російської імперії.

1.1. Великі регіони е українських землях, що входили до складу Російської імперії. Серед українських земель, які на початку XIX ст. перебували у складі Російської імперії та становили її південно-західну частину (цю територію називали Наддніпрянська Україна, Наддніпрянщина), виділялися чотири великі регіони:

- Слобожанщина;

- Лівобережна Україна;

- Правобережна Україна;

- Південна Україна.

До складу лівобережних українських земель входили дві історичні області - частина Наддніпрянщини й Слобідська Україна. В офіційних документах територію лівобережної Наддніпрянщини називали Малоросією.

У складі правобережної частини Наддніпрянщини, перебували території Київщини, Брацлавщини і Волині, що після другого (1793 р.) та третього (1795 р.) розділів Польщі увійшли до Російської імперії; офіційно вони називалися Південно-західним краєм.

1.2. Поділ на намісництва. 3 1775 р. в Російській імперії існував поділ на намісництва (всього в межах імперії існувало 34 намісництва). Територія України, що перебувала у складі Російської імперії, входила до 9 таких адміністративно-територіальних одиниць місцевого управління: Харківське (утворене в 1780 р.), Київське (1781 p.), Чернігівське (1781 p.), Новгород-Сіверське (1781 p.), Катеринославське (1783 p.), Брацлавське (1793 p.), Подільське (1793 р.), Волинське (1793 р.), Вознесенське (1795 р.). На чолі кожної адміністративної одиниці стояв намісник, який мав надзвичайні повноваження від російського імператора. На нього покладалося здійснення урядових, військових справ та адміністративного, судового, поліцейського і фінансового управляння.

1.3. Губернаторства. У 1796 г. був виданий указ російського імператора «Про новий поділ держави на губернії», за яким в Україні замість намісництв створювалися губернії. У 1796 р. Лівобережна Україна здобула назву Малоросійська губернія. На території Катеринославського і Вознесенського намісництв була знов утворена Новоросійська губернія. У 1802 р. Малоросійська губернія була поділена на Чернігівську й Полтавську, а Новоросійська - на Таврійську, Катеринославську й Миколаївську (з 1803 р. вона стала називатися Херсонською).

На початку XIX ст. на теренах України, що перебували під владою Російської імперії, існувало 9 губерній: Київська, Полтавська, Чернігівська, Слобідсько-Українська (1835 р.- Харківська), Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Подільська, Волинська. У 1815 р. до Російської імперії були також приєднані Холмщина і Підляшшя.

1.4. Генерал-губернаторства. У 1820-х- 1830-х pp. в Україні, як і в інших національних околицях Російської імперії, була запроваджена нова форма адміністративно-державного устрою - генерал-губернаторства, які були покликані посилювати імперське панування і придушувати національно-визвольний рух. Усього в Російській імперії було створено 10 генерал-губернаторств.

Генерал-губернаторства на території України, що входила до складу Російської імперії:

Малоросійське (до його складу входили Чернігівська, Харківська і Полтавська губернії);

Новоросійсько-Бессарабське (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії та Бессарабська область);

Київське (Київська, Волинська і Подільська губернії).

На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори. їм підпорядковувалися не лише місцева адміністрація й поліція, а й розквартировані на території губернії війська.

2. Українські землі під владою Австрійської імперії. Унаслідок першого (1772 р.) і третього (1795 р.) розділів Речі Посполитої та Константинопольської австро-турецької конвенції (1775 р.) до багатонаціональної Австрійської імперії відійшла вся територія Руського воєводства (без Холмської землі) та майже вся Буковина (без Хотинської землі). Під владою цієї імперії у складі Угорського королівства перебувало Закарпаття (Закарпаття залишалося у складі Братиславського намісництва).

Галичину разом із частиною польських земель було виділено в окремий край - королівство Галіції та Лодомерії з центром у Львові. В адміністративному плані королівство Галіції та Лодомерії поділялось на 19 округів, 12 з яких становили українську Східну Галичину.

У 1786 р. на правах окремого округу до Галичини була приєднана Буковина з центром у Чернівцях.