Суспільний лад українськіх земель у складі російської імперії

Становий поділ українського суспільства у кінці XVIII ст. узаконено царськими указами, жалуваними грамотами та положеннями і уніфіковано з центральними російськими губерніями. Він не був стабільним, постійно змінювався і за 150 років пройшов певну еволюцію. Але в цілому зберігалася чотирьохступенева градація населення на дворянство, духовенство, міщан (міських обивателів) та селян (сільських обивателів). До середини XIX ст. в Україні як стан ще існувало козацтво, а в другій половині XIX ст. з'явилися і заявили про себе буржуазія та робітники.

Дворянство (поміщики) на українських землях формувалося з представників козацької старшини, польської шляхти, військово-служилих чинів найманих формувань тощо. Воно мало міцні економічні позиції як основний клас землевласників, що володів 70 % всіх земель, і політична опора влади - з дворян комплектувався штат урядовців та офіцерів, лише дворяни мали право займати державні та військові посади. У губерніях, повітах та волостях діяли органи дворянського самоврядування (зібрання) на чолі з предводителями. Дворяни мали право створювати фабрики, заводи та майстерні в селах і містах, займатися підприємницькою діяльністю. Особливими статтями законів захищалося життя, честь, свобода і здоров'я дворянина. На початку XX ст. дворянство створює свої політичні партії (кадети і октябристи). Незважаючи на втрату влади над селянами у 1861 p., унормовані привілеї дворянства з часів Катерини II лишалися чинними до 1917 р.

Духовенство теж належало до привілейованих прошарків суспільства. Воно звільнялося від всіх податків, тілесних покарань, поповнювалося вихідцями з усіх верств, дозволявся вільний вихід з духовного стану, діти священнослужителів отримували почесне громадянство. Проте держава провела секуляризацію церковних земель, взяла церкву під контроль через Синод, заборонила займатися промислами, торгівлею, володіти кріпаками, замінила обрання священників їх призначенням.

Міщани не були однорідною масою. Серед них виділялися міські обивателі (власне міщани), купці (розподілялися за рівнем прибутків на гільдії), духовенство, інтелігенція. Міщани володіли землею, відбували рекрутську повинність тощо. У другій половині XIX ст. в містах формується робітничий клас - нова суспільна верства, з появою якої з'являється фабрично-заводське законодавство, яке стало передумовою виникнення трудового права. Разом з робітниками розвивається і буржуазія (фабрична, банківська, заводська, торговельна і промислова). Капіталісти аж до 1905 р. не мали політичних прав, сплачували податки, несли державні повинності.

Селяни - найчисельніша, основна маса населення. До реформи 1861 р. розподілялися на кріпаків та державних. Останні відбували повинності на державу. До них належали також військові поселенці та козаки, які, крім селянських, мали і військові обов'язки. Кріпосні селяни відбували панщину, платили оброк і в усьому залежали від волі поміщика. Лише у 1861 р. вони отримали особисту свободу і цілковиту правоздатність.

Ключові поняття: суспільство, стани, реформа, буржуазія, дворянство, духовенство.