Яничари. Хто такі яничари?

Яничари (тур. уепі сеті — нове військо) — особливі підрозділи турецької армії, створеної султаном Мурадом I у 1336 р. на базі регулярної піхоти з метою виховання для війська християнських дітей. Спершу комплектувалася з полонених міцних юнаків, пізніше — насильницьким набором хлопчиків із християнського населення Османської імперії. їх навертали в мусульманську віру і виховували в ненависті до християн.

Яничари одержували щедру винагороду за службу, але до 1699 р. не могли мати власного майна та родини. Спочатку яничарів налічувалося 1 тис, але кількість їх постійно зростала. За Сулеймана І (1520—1566 pp.) налічувалося 20 т и с, згодом — до 100 тис. Армія яничарів поділялася на 196 загонів, які відрізнялися один від одного правами і привілеями, формою та озброєнням. З XVII ст. до їх складу почали входити вільні мусульмани, вони дістали право займатися ремеслами, торгівлею й жити зі своїми сім'ями в місті.

Під час війн яничари відзначалися суворою дисципліною, мужністю, хоробрістю, водночас інколи виявляли свавілля, недисциплінованість, жорстокість. Яничари становили значну частину населення Константинополя, їх використовували як основну силу під час двірцевих переворотів, що ставало реальною загрозою для султанської влади. Султан Махмуд II (1808—1839 pp.), син убитого Я. Селіма III, після спроби заколоту 15.06.1826 р. наказав убити 10 тис. і вислати 30 тис. яничар.