Рух неприєднання. Створення, політика та поняття руху неприєднання.

Рух неприєднання — назва групи країн, пов'язаних довільною угодою неучасті у будьяких військово-політичних блоках.

Основою для формування Руху неприєднання став «Дух Бандунга» — концепція єдиної політики держав «третього світу», що була вперше сформульована на бандунзькій конференції (1955 p.), де 23 азіатських та 6 африканських держав проголосили свій нейтралітет і неприєднання до будьяких блоків.

У 1961 р. у Белграді відбулася перша конференція країн, що не приєдналися. Конференція проходила в період політичної напруженості між Сходом і Заходом, яку загострювали Берлінська криза та конфлікт у Лаосі. Ініціаторами її проведення були прем'єрміністр Індії Дж. Неру, президент Об'єднаної Арабської Республіки Г. А. Насер, президент Югославії Й. Броз Тіто. У конференції взяли участь представники 25 держав. Нині Р. н. об'єднує понад 100 держав. Члени його не дотримуються єдиної політичної лінії. В основі їх співробітництва — визнання таких загальних принципів, як неучасть у будьяких військово-політичних блоках, антиколоніалізм, мирне співіснування, міжнародне роззброєння і повага до цілісності й суверенності інших держав.

З Рухом неприєднання було тісно пов'язане звільнення «третього світу», що відбувалося внаслідок деколонізації після другої світової війни. З серед. 70х pp. разом із протистоянням Схід — Захід поглиблюється глобальна проблема конфронтації між «багатою» Північчю та «бідним» Півднем, що позначається на економічній, соціальній, політичній та культурній сферах. Ця проблема нині є однією з тих, що входять до кола проблем руху неприєднання.