Колабораціонізм. Поняття, види та причини колабораціонізму у другій світовій війні.

Колабораціонізм (від франц. collaboration—співробітництво) — співробітництво населення з окупаційною владою та армією ворожої держави в період другої світової війни.

Термін «колабораціонізм» вперше з'явився у Франції, частина правлячих кіл якої в травні-червні 1940 р. відмовилася від опору агресії Німеччини і стала на шлях співробітництва з нацистським урядом. Водночас з нацистським режимом співробітничали сотні тисяч громадян в інших окупованих державах. У європейських країнах переважав цивільний, у тому числі політичний колабораціонізм. Після війни на колабораціоністів усіх країн чекало суворе покарання. Так, у Франції було винесено 2071 смертний вирок і 39900 вироків про позбавлення волі. Згодом частина засуджених у Франції була амністована.

Особливе місце в історії співробітництва з нацистською Німеччиною посідає т. зв. радянський колабораціонізм. З перших місяців німецько-радянської війни багато громадян СРСР — військовополонених і мирних жителів — добровільно вступали до німецької армії. Перевдягнені в німецьку форму, вони перебували на всіх театрах бойових дій, де воювали збройні сили Німеччини і дістали назву «хіві» (від нім. Hilfswillige —добровільні помічники). Штат піхотної дивізії за станом на жовтень 1943 р. передбачав 2005 добровольців на 10708 осіб німецького особового складу. Крім сухопутних військ (вермахту), радянські добровольці служили також у військово-повітряних силах (люфтваффе) і військово-морському флоті (крігсмарині). За деякими оцінками, навесні 1943 р. чисельність «хіві» перевищувала 1 млн осіб. За станом на лютий 1945 р. чисельність «хіві» у вермахті становила 600 тис. осіб, у люфтваффе — 50—60 т и с, крігсмарині — 15 тис.

Активно діяли також 1-а Російська національна армія, Російська національна народна армія, 1-а Російська національна бригада СС «Дружина», Російська визвольна народна армія. Російська визвольна армія та інші військові формування. Крім того, радянські громадяни працювали у службі забезпечення громадського порядку допоміжної поліції військового управління, охороняючи залізниці, мости, автомагістралі, табори військово-полонених тощо. Чисельність цих формувань у лютому 1943 р. становила 60— 70 тис. осіб. Для боротьби з партизанським рухом були створені т. зв. східні батальйони і роти. Німецьке командування створило також 29 дивізій в межах «Waffen SS» («Зброї СС»), які являли собою військові формування із представників народів СРСР.

Загалом за роки війни німецьке командування сформувало 180 окремих частин і з'єднань з громадян СРСР, чисельність яких становила (за різними відомостями) від 1,2 млн. до 2 млн осіб. Перехід на бік німців спостерігався в деяких регіонах СРСР серед мирних жителів. Так, восени 1943 р. у ході евакуації німецьких військ з Таманського пва до Криму разом із ними добровільно пішло приблизно 120 тис. радянських громадян, переважно козацтва. В 1944 р. приблизно 30 тис. осіб населення так званої «Локотської республіки» (Брянська обл.) пішло з німцями на захід.

Радянський режим суворо покарав тих осіб, які взяли участь у війні на боці Німеччини або продемонстрували свою лояльність до нацистів. Захоплених в полон і виданих західними союзниками, їх піддавали знущанням і тортурам. Офіцерів розстрілювали без суду та слідства. Більшість була насильницьки репатрійована до СРСР, де на них чекали смертна кара чи ув'язнення.