Демографія

Демографія (від грец. demos - народ та grapho - пишу) - описування населення за багатьма його характеристиками залежно від потреб і можливостей людства. Окрема наука, галузь знань, яка вивчає закономірності процесів, що відбуваються в людському суспільстві впродовж усієї історії, аналізує особливості й тенденції, що спостерігаються в певні історичні періоди в складі населення земної кулі, держави, регіону. Демографія досліджує закономірність змін у чисельності населення, тісно пов'язане з ними природне його відтворення, розташування в географічних просторах світу та окремих етнічних групах, шлюбність, розлучення, смертність, структуру населення за віком, статтю, етнічний склад, користування рідною та іншими мовами, писемність, освіту та інші його характеристики. Поняття демографії з початку її виникнення зазнало змін. Дедалі більше зростає інтерес людини до демографічних процесів, їх закономірностей, відповідно підвищуються вимоги до демографії як науки.

На українських землях попит на відомості про населення виник з появою тут мешканців і з тих самих причин, що й в усьому світі. Такі відомості з'явилися лише за часів Київської Русі. Про це свідчать пам'ятки - літописи IX-XII ст. Натрапляємо на вказівки щодо проведення обліків населення ще до XIII ст. З літописів дізнаємося, що в 1246 р. в Південній Русі - Києві й Чернігові - люди від землероба до боярина були «сочтены в числе». У 1255 р. у «Софийском Временщике» повідомляється, що тієї зими «приехала численны из татар и сочтома всю землю Русскую», крім ігуменів, попів та ченців. У 1257 р. мала бути переписана татарами Новгородська земля. Однак новгородці відмовилися. Лише в 1259 р. під загрозою наближення ханського війська було проведено перепис населення. Татарські переписи 1255-1259 pp. вважалися першими. Вони поклали початок загальним переписам на українських землях.

Після татарської навали аж до початку XVIII ст. переписів населення не було. Існують, однак, свідчення, що наприк. XV і до поч. XVII ст. проводилися поземельні переписи. За одиницю оподаткування бралися: ділянка, соха, пізніше чверть, десятина. Оскільки значна частина українських земель після т. зв. Переяславського договору та Березневих статей 1654 р. підпала під владу Московського царства, то на наших землях переписи населення проводилися за тим самим принципом. Лише з 1719 р. переходять з поземельного оподаткування до подушного. Такі переписи дістали назву «ревізії».

У 1710р. Петро І звелів переписати двори і «число мужского пола». В основу подушного оподаткування було покладено число їдців чоловічої статі незалежно від віку. Основною масою, що підлягала оподаткуванню, були податкові стани: селяни, міщани, ремісники. Слід зазначити, що ці переписи були далекі від загальних, тобто не охоплювали всього населення. Перепис, чи «ревізія», тривав упродовж кількох років, тому визначити чисельність населення на певний час було майже неможливо. Така система обліку населення в Росії проіснувала з 1719 до 1897 р. За цей час було проведено десять загальних переписів населення (ревізій). Крім загальних проводилися переписи, які охоплювали населення за певними ознаками: церковний перепис 20х pp. XVIII ст., адміністративнополіцейський 30х pp. XIX ст.; церковний до 30х pp. XIX ст., який не поширювався на мусульман та ламаїстів (буддистів). Проводилися локальніші переписи, зокрема в Петербурзі. Москві. Прибалтиці, Одесі. На початку XX ст. загальні переписи на території Російської імперії не проводилися. В 1916 р. було проведено поземельний, в 1917 р. - поземельний і міський переписи населення, які не були повністю завершені через те, що на ці роки припадає участь Росії у першій світовій війні.

Перший загальний перепис населення за радянської влади було вирішено провести з 28.08.1920 р. в містах за 7 днів, у сільській місцевості за 14 днів. Перепис відбувався у складних політичних умовах. На значній частині українських земель точилася громадянська війна. Не проводився перепис у Волинській губернії, Олександрійському, Чигиринському й Черкаському повітах Кременчуцької губернії, Кобеляцькому Полтавської губернії. Подільська та Запорізька губернії були переписані лише в 1921 р. Не вдалося охопити переписом 16 % населення УРСР. Такі українські землі, як Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття підпали під владу інших держав.

До УРСР на поч. другої світової війни увійшло приблизно 80 % усіх українських земель, які були охоплені всесоюзними переписами населення 1926 р., 1937 р. і 1939 р. Чотири переписи (1959, 1970, 1979, і 1989 pp.) було проведено після війни. Ще й сьогодні немає повних відомостей про перепис 1937 p., який наочно відбивав наслідки сталінщини в СРСР, особливо в Україні. За його результатами з 1926 по 1937 р. населення СРСР зростало досить повільно. Більш того, з усіх союзних республік за цей час лише населення УРСР скоротилося з 29 млн до 28,4 млн чол. Лише унаслідок голодомору 1932-1933 pp. загинуло понад 3,5 млн чол. Якщо враховувати загальні демографічні втрати, то ця цифра зросла до 5 млн чол. лише за 1932-1934 pp. Наслідки перепису наочно розкривали людожерську політику радянської влади щодо населення України. За рішенням РНК СРСР у 1939 р. було проведено всесоюзний перепис, за результатами якого виходило, що населення, як у СРСР, так і в усіх республіках зросло. В Україні його чисельність вже становила 30,9 млн чол. Таким чином, складається враження, що з 1926 по 1939 р. населення УРСР, хоч і повільно, але зросло майже на 2 млн чол.

Результати перепису 1937 р. стали однією з основних причин ліквідації в Україні Інституту демографії і санітарної статистики. Після утворення незалежної Української держави 24.08.1991 р. було прийнято рішення щодо проведення перепису населення в Україні в 1999 p., як пропонувалося ООН. Однак за рішенням Кабінету Міністрів України цю акцію здійснено в грудні 2001 р.

загрузка...