Хронологічні рамки та джерела

Схожі матеріали

Вивчення історії України від найдавніших часів до кінця XV ст. поділяється на чотири великі теми:

Давня історія України (від найдавніших часів до VII ст. нашої ери).

Східнослов'янська держава Київська Русь (від VII до XII ст.).

Галицько-Волинська держава - правонаступниця Київської Русі (XII - середина XIV ст.).

Україна у складі Великого князівства Литовського та інших країн (середина XIV-XV ст.).

В основу такого поділу покладено державний принцип. Тобто, починаючи від додержавного періоду, вивчаються типи і форми держав, що змінювалися в Україні протягом IX-XV ст. - як власні, українські, так й іноземні. Перший, найтриваліший у часі період минулого нашої країни - це давня історія України. Вона вивчає появу людей, племен і народів на території сучасної України, їхній розвиток, життя, побут, вірування, господарство, культуру від прадавніх часів до утворення східнослов'янської держави - Київської Русі.

Давню історію України поділяють на такі етапи:

    1.Кам'яний вік (від 1 млн. років до н.е. до IV тис. до н.е.). 2.Енеоліт (енеос - мідь; літос - камінь) - мідно-кам'яний вік (IV-III тис. до н.е.). 3.Бронзовий вік (II тис. до н.е. - VIII ст. до н.е.). 4.Залізний вік (з VIII ст. до н.е.).

Основою такої періодизації стало використання людиною знарядь праці з різного матеріалу - каменю та металів: міді, бронзи, заліза. Залізний вік завершив історію первісного суспільства.

Позаяк кам'яний вік є найтривалішим у часі, вчені розподілили його на кілька періодів:

    1.Палеоліт - давній кам'яний вік (палеос - давній) - від найдавніших часів до X тисячоліття до н.е. 2.Мезоліт (мезос - середина) - середній кам'яний вік (IX-VI тис. до н.е.). 3.Неоліт (неос - новий) - новий кам'яний вік (VI-IV тис. до н.е.).

У цей час основні знаряддя праці виготовляли з каменю (кременю, обсидіану тощо). Звичайно, люди використовували й інший матеріал - дерево, ріг, кістку, річкові мушлі тощо. Проте, все ж домінував камінь.

Відомо, що історія вивчає минуле за двома видами джерел - писемними і речовими. Від життя найдавніших людей на території України залишилися лише речові джерела. їх знаходять, досліджують і вивчають археологи. Археологічна наука поділяє залишки життя і діяльності людини на рештки матеріальної культури та на археологічні пам'ятки.

До матеріальної культури стародавньої людини належать знаряддя праці, зброя, прикраси, предмети побуту, житло, ідоли богів - тобто все, що оточувало і наповнювало життя людей.

Археологічними пам'ятками вчені називають великі залишки предметів матеріальної культури та життєдіяльності стародавньої людини. Перш за все це поховання, могильники (стародавні цвинтарі), скарби (зброї, прикрас, різних предметів), а також стоянки (місця тимчасового проживання людей), селища і села (постійні місця проживання), городища (укріплені поселення), міста (великі городища) і святилища (місця поклоніння богам).

Археологи знаходять речові джерела здебільшого на значній глибині, у так званих культурних шарах. Земля зберегла пам'ять про своїх стародавніх мешканців. Але з людської пам'яті стерлися імена людей, назви племен і народів, селищ і городищ. Тому, досліджуючи схожі матеріальні та археологічні пам'ятки в одній місцевості, археологи об'єднують їх в археологічні культури, тобто групи споріднених пам'яток, що належать до одного часу, розташовані на одній території і мають спільні риси - однотипні поховання, схожі орнамент і форма посуду, зброя, знаряддя праці. Археологічну культуру називають за місцем першої знахідки (трипільська), за територією (буго-дністровська), за формою чи видом прикраси посуду (лінійно-стрічкова кераміка), за типом поховання (ямна, катакомбна). Створили їх племена і народи, назви яких ми ніколи не дізнаємося.

Десь починаючи з VIII ст. до н.е., історична наука має і писемні джерела з давньої історії України. Переважно це свідчення стародавніх греків - істориків, географів, вчених, поетів - про племена і народи, що населяли Північне Причорномор'я. Насамперед, це «Одіссея» та «Іліада» Гомера, «Історія» Геродота, твори лікаря Гіппократа, «Географії»

Страбона і Птоломея Олександрійського.

Про перші ст. нашої ери, про племена і народи, що пройшли по українській землі, залишили скупі свідчення римські історики Пліній Старший (який загинув під лавою Везувію у 79 р. н.е.), Корнелій Тацит у творі «Германія». Більш детальні відомості про раннє середньовіччя містяться в книгах істориків VI ст. - візантійців Прокопія Кесарійського («Війна з готами») та Маврикія Стратега («Стратегікон») і гота Йордана («Історія готів»).

Про найдавнішу історію України йдеться й у визначному творі вітчизняної літератури - «Повісті минулих літ». її написав чернець Києво-Печерської Лаври на початку XII ст., користуючись творами попередників, що не дійшли до наших днів.